Микола Іванович Кумановський - один із найконтроверсійніших митців сучасної України.
Народився 31 серпня 1951 року у колоритному містечку Сатанів, на Хмельниччині. 

Народилася в Києві. Закінчила Київський технологічний інститут легкої промисловості за фахом «художнє моделювання одягу». Працювала на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка. Займалася декоративною керамікою, живописом по склу, виготовленням клаптевих ковдр (печворк). Текстильною лялькою захопилася в 2000 році. Організувала декілька персональних виставок ляльок. Роботи Оксани Цюпи знаходяться в приватних колекціях України, Європи і Америки.

Cтаровинна традиційна українська лялька збереглася ще з дохристиянських часів. Вона виконувала як ритуальну, так і ігрову функції. У цих ляльок немає рук, ніг і рис обличчя. Виготовляють ляльки-мотанки без використання інструментів, виключно з натуральних матеріалів: льняних ниток, соломи, очерету, клаптиків тканини. В процесі роботи використовуються також волоські горіхи і дерев'яні ложки. У українських селах, де збереглися традиції створення такої ляльки, процес її виготовлення називають «крученням». Колись наші матері робили такі ляльки як обережи для своїх дітей. Коли дитина хворіла, мати заговорювала мотанку - і хвороба переходила на ляльку. Потім ляльку спалювали, а дитина видужувала.

“Один філософ сказав, що повну картину творчості ми отримаємо тільки тоді, коли побачимо автора у двох вимірах: як безкорисливого й об’єктивного митця і як людину, яка бореться за себе серед людей. Мистецтво дозріває в самотності і має подвійне коріння: воно народжується з чистого художнього споглядання, з безкорисливого поривання до мистецтва; але воно є також особистим змаганням автора з людьми, знаряддям його боротьби за духовне буття. Мистецтво є публічним творенням себе за допомогою людей.

Я захоплююся психологією, тому портрет для мене – це насамперед відкриття нової людини. До речі, більшість моїх героїв живуть у нашому місті і є досить впливовими людьми.”

“Вісім років тому малювати для мене стало, як дихати, -- так же природно, хоч може, й не так просто. Картини – це маленькі всесвіти: я переношу в них свій внутрішній стан, свої відчуття. Є художники, які перемальовують реальність, а є такі, що образи творять. І перші, і другі заслуговують на повагу. Я усім кажу: коней і дерев не малюю, зате пишу веселі квадратики. Головне, аби мистецтво не залишало байдужим. До речі, після того, як завершу картину, даю їй назву. Одна з улюблених – “Жіночий театр”. Пильне око глядача виокремить на ній обриси облич чотирьох жінок. А якось. Намалювавши, зрозуміла, що це Ван Гог, тільки абстрактний. Часто хтось з друзів влучно назве – тоді стають “хресними батьками” картини. Якихось дешевих вражень я не хочу. Мистецтво має виховувати, робити життя людини кращим, а не штовхати вниз по східцях. У нас на Україні, на жаль, останнім часом ледь не навпаки – воно епатує і шокує. Якщо ви підете в арт-центр Віктора Пінчука, то подиветеся, що таке сучасне мистецтво. Я постійно відслідковую ці виставки. Але, знаєте, багато людей вдруге не захочуть дивитися інсталяцію, де представлені бичачі голові в скляних ящиках з формаліном, які коштують мільйони. Я не з тих, хто буде малювати кров’ю портрет, аби стати знаменитим і заробити своїх декілька тисяч доларів.”

“Картина в кожного своя. Хто як малював, творив, те в результаті й виходить – як в живописі, так і в житті. А ще, кажуть, які очі – такий світ. Тому давайте бачити навколо хороше”.

“Мистецтво повинно відображати реальність. Але разом з тим, воно має бути життєстверджуючим, оскільки містить виховну функцію. Негатив у мистецтві – це дуже небезпечно. Пам’ятаєте, в “Коді Да Вінчі” Дена Брауна за основу було взято припущення, яке подали як твердження? Коли ми втрачаємо справжнього, реального цензора, то настає анархія та вакханалія”.

Я розкриваю таємну книгу своєї душі. Безлічі сторінок, образів, символів, слів і мовлень душі безсловесних. Ця книга без кінця..можливо лише з умовнивним початком- пробудження од Летаргії Духу. Подорож птаха.

Мистецтво, життя- це безкінечний танець душі. Я так відчуваю і я так творю, все що в моїх глибинах зринає: хвиля, за хвилею, музика за музикою, образ за образом- все стає танцем.  

Одне з найбільших див, на яке здатна людина – це розкриття її божественної суті, що спить у глибинах істин та таємниць і одного дня покличе нас незвіданими шляхами, що

Сьогодні, авторка понад тисячі картин, живе і творить у Тернополі, а її роботи зберігаються у приватних колекціях США, Канади, Італії. Є фактом, що світ художніх ідей пані Валентини існує не залежно від салонного кічу, академічного та “профспілкового” впливу. В декоративно-абстрактних образах – меланхолійний сум і абсолютний спокій, які художниця пропускає через власну душу. Добре знайомі глядачеві рум’янок та маки, виконані в техніці олійного живопису, викликають в глядача ілюзорну рухомість, а заплутане співвідношення кольорів – наближає. Теплі тони переходять у холодні, і– навпаки. Якщо добре вдивитися, то, сама матерія зображеної природи рослин стає виразнішою, а контури стираються. Відтворена палітра літнього поля, за порами, року ділиться на етапи осені, весни та літа.

“Чи може бути щось трагічніше, ніж відчувати нескінченну красу довколишнього, підмічати заповітну таїну… і не вміти, усвідомлюючи своє безсилля, виразити ці великі відчуття”. (Ісаак Левітан).

Подібний стан неодноразово виникає у тернопільської художниці Галини Денеги. Щоразу здається, що саме у цій, новій картині, над якою працює, зуміє виразити те, про що співає душа. Може, задум зачепить в душі ту тремтливу струну й вона з ним зазвучить в унісон, і саме цієї миті народиться новий твір, що вражатиме глядача. Справжній митець не задовольняється досягнутим. Після кожної створеної картини постійно відчуває подальший стимул, новий поштовх до творчості, до пошуку нового, досконалішого. (П. Шпорчук)

Візитка:

Галина Денега (народилася 2 січня 1949 р. в с. Бенева Теребовлянського району Тернопільської області) – художниця, інженер-економіст. Закінчила Івано-Франківський інститут нафти і газу, працювала інженером у виробничому об’єднанні “Ватра”. У 2000 році почала займатися малярством. У липні того ж року взяла участь в обласній художній виставці, а в жовтні – у виставці в м. Києві. У 2001 році – у Всеукраїнській художній виставці народної творчості, а також в обласних художній виставках, у міжнародних виставках – Львівських Осінніх Салонах “Високий Замок” (2006, 2007, 2008 рр.), Всеукраїнській виставці “Мальовнича Україна” (2007р.). Персональні художні виставки – у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї (2002 р., 2004 р., 2008 р.); Львівському музеї етнографії та художнього промислу (2004 р.); у виставковій залі видавництва ТОВ “Нікітін і партнери” журналу “Художники України” (2008 р.). Окремі твори зберігаються у музеях Тернополя, Львова, Чернівців, у приватних колекціях в Україні, Польщі та Італії.

Народився у 1942 р. у с. В. Малевичі на Хмельниччині. У 1956-1959 рр. навчався у Яворівській школі художніх ремесел, Львівської обл.. У 1966—71 рр. у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Викладачі – І. Скобало, Д. Довбошинський. Працює у жанрах монументально-декоративного та станкового живопису, станкової та книжкової графіки, скульптури, екслібриса. Прозаїк. Учасник обласних, регіональних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставок. Персональні виставки: у Тернополі: 1984, 1985 – як пересувна, 2005 рр., у 2006 р. – виставка творів присвячена 150-тій річниці від дня народження І. Я. Франка; ювілейні виставки – 1992, 2002 рр. У Хмельницькому обл. Худ. Музеї, в Кам’янець-Подільському Історичному музеї – 1994 р. В Українському Домі – 1997 р., ЦБХ НСХУ м. Києва – 2007 р. У Львівському Національному музеї виставка творів, присвячена 190-ій річниці від дня народження Т. Г. Шевченка – 2004 р.

Понад сто живописних та графічних творів зберігаються у музеях України, фондах Українського Дому, дирекції виставок НСХУ, в приватних колекціях Болгарії, Швейцарії, Канади, Австралії, США, України та країнах бувшого СРСР. Сто графічних аркушів серії ліногравюр “УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ” закуплені комітетом Всесоюзної художньої лотереї 1985-1987 рр.