 |
|
|
» Тернопілля, яке ми втрачаємо
|
 Шурхіт криноліну, вишукані дами в пишних сукенках, галантні кавалери, ледь чутна мелодія вальсу, передзвін бокалів і шабель… Чимало таємниць і легенд можуть розповісти давні мури Бережанського замку. Поки що… Бо невблаганні дощ, сніг, вітер і сонце, а ще – звичайна байдужість держави перетворюють історію на попіл. |
|
20.05.2011 | рубрика: Тернопільські новини, Історія, Історії, легенди | коментарі: 0 | Читати повністю
|
| |
|
|
|
|
 ВІДЕО
 ФОТО
|
|
ПІДТРИМАЙ ТЕРНОПІЛЬ!
Допоможи тернопльським студентам перемогти! Просто перейти на Youtube, переглянь відео і постав "лайк".
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Редакція порталу жодним чином не несе відповідальності за новини, загреговані з публічних джерел мережі Internet. При виникненні будь-яких заперечень необхідно апелювати до автора конкретного матеріалу. Матеріали можуть бути вилучені за незгодою авторів
За повного чи часткового використання текстів та зображень чи за будь-якого іншого поширення інформації «NTer'a» гіперпосилання на сайт – nter.net.ua– є обов'язковим.
За зміст рекламної інформації відповідальність несе рекламодавець.
|
Який вік Тернопільської липи не знають навіть старожили, але якщо радянська наука добросовісна, то в 1977 році нашій липі вже було понад 200-ті. А дозволяє це нам припустити, що наша зелена панянка є єдиним і скромним залишком давнього парку - 'Старого Городу'.
Уже перед Другою світовою туристам у Тернополі не доводилося самотужки вишуковувати цікаві місцини для мандрівок і задавати собі питання, де заночувати.
На вул. Листопадовій, у будівлі теперішньої міськради, діяло керівництво 12-ї Дивізії піхоти за часів міжвоєнної Польщі. Натомість керівництво 54-го полку цієї піхоти працювало на місці житлового будинку, що на куті вул. Листопадової та майдану Волі.
Проводячи дослідження на місці парадної брами скалатського замку з року 1795, і оголюючи її фундаменти і прилягаючу території, виявилося що земля містить в собі фундаменти не тільки брами ай інших замкових споруд. Причому вони настільки масивні і займають таку територію, що цілком імовірно, що конфігурація замку була зовсім іншою ніж ми це собі уявляємо.
Захистом від нападу татар, джерелом води для млинів, місцем риболовлі, відпочинку був протягом століть великий став на річці Серет. На початку ХХ ст. рибу з нашої водойми експортували навіть у Польщу, але завдяки озеру славилося місто і хмарами комарів.
Друк українських книг у місті започаткували не якісь великі компанії чи влада, а свідомі представники інтелігенції. До того ж упродовж століть у нашому місті книги писали хіба від руки, реставрували та прикрашали. Масовими були преважно видання релігійні та богослужбові.
Цьогоріч виповнюється 70 років від дня, як Німеччина о 4-ій ранку 22 червня 1941 року почали бомбардування України та Білорусі. Уявіть: люди лягали спати з мріями про життя, а прокинулись від вибухів снарядів. Як відомо, рукописи не горять. Полум’я війни не змогло повністю знищити і листів рядових громадян СРСР.
Музикою, застиглою у камені, називають архітектуру. Причому кожне сторіччя та нова епоха намагалися лишити власну «муровану мелодію» – якщо не симфонією нових міст, то хоча би ноктюрном, сонатою або блюзом будинків чи перебудов. 
У 1818 р. з’явилася перша у Тернополі газета — Podolanin. Утім, проіснувала вона менше року. Перші газети, які видавали тривалий час, почали виходити у місті вже у ХХ ст.
Трьох останніх повстанців, серед яких двоє чоловіків та жінка, радянські військові впіймали на горі хутора Лози. Події того дня жителі поселення пам’ятають дуже добре.
«Від тебе з Польщі лист йде 3 тижні, а з Німеччини – 7 днів». У квітні 1944 року у напівзруйнованій будівлі тернопільської пошти радянські солдати знайшли мішки, а в них – 6 тисяч 659 листів: бійців дивізії «Галичина», націоналістів, юнаків та дівчат, вивезених на роботу в Німеччину, і просто жителів Західної України та Польщі.
