Постаті

Постаті - NTer http://nter.net.ua/ ru Постаті - NTer http://nter.net.ua/yandexlogo.gif Постаті - NTer http://nter.net.ua/ NTer.net.ua Вояку УПА і автору книг Василю Пірусу - 90! http://nter.net.ua/main/14489-voyaku-upa-i-avtoru-knig-vasilyu-pirusu-90.html За діяльність в УПА і глибокий патріотизм він був засуджений на двадцять п'ять років позбавлення волі, пройшов Колиму, еміграцію, повернення в Незалежну Україну і нині відзначає ювілей. Дев'яносто років сьогодні виповнилось вояку УПА, автору автобіографічних книг, поету, нашому земляку Василю Пірусу. Sat, 23 Jul 2011 12:30:00 +0300

Зараз він мешкає у Петриківському обласному геріатричному будинку-інтернаті. Привітати Василя Піруса з ювілеєм сьогодні прийшли друзі і влада Тернополя та області.   Василь Пірус попри поважний вік і не найкраще здоров'я жартувати не втомлюється. Знімальну групу "Провінійних вістей" і гостей, які прийшли його привітати, зустрів із посмішкою, навіть розповів деякі подробиці особистого життя.   Василь ПІРУС, ветеран УПА Я вам розкажу, як я був каваляром, вас поінтересує. Пішли на друге весілля на забаву і там танцював з дівчиною і там почалась бійка там за ту дівчину.   Народився Василь Пірус у тисяча дев'ятсот двадцять першому році в селі Заривинці Бучацького району. Двадцять другого грудня тисяча дев'ятсот сорок восьмого за участь в УПА його арештували.   Василь ПІРУС,  ветеран УПА Прожити 90 років - то століття. І я пережив, Боже, який - і вбитий був, і сто раз від смерти вертався, чотири рази ранений був - боїв не знаю, скільки було.   Ігор ОЛЕЩУК, старший науковий співробітник Тернопільського історико-меморіального музею політв'язнів Він пам'ятає добре польську окупацію, він пам'ятає прихід більшовиків, він написав спогади дуже цікаві, як вони прийшли, які вони залишили тут жертви, німецьку окупацію, а фактично вже від 1944 року він був в Повстанській армії - по 1948 рік.   Отримавши за участь в УПА вироком радянського військового трибуналу двадцять п'ять років таборів, потрапив на Колиму. Після звільнення Василя Піруса в Україну не пускали. Зрештою родичі забрали його до себе у Францію. Додому повстанець повернувся аж тоді, коли Україна стала незалежною державою. Зараз у Василя Піруса нікого з рідних не залишилося. Він живе у геріатричному будинку.   Олег БОБЕРСЬКИЙ, заступник голови Тернопільської облради Це легендарна людина - він був керівником служби безпеки Організації українських націоналістів в Бучацькому районі на території Бучаччини. Я хочу сказати, що це справді легендарна людина і вітаючи його, я йому сьогодні сказав, що молоде покоління вчиться на його життєвому шляху, вчиться тій самопожертві, тому подвигу, як можна пожертвувати всім заради боротьби за українську державу.   <a href="http://www.tv4.te.ua/news/877--------90" target="_blank">ТВ 4</a>

Тернопільський краєзнавець Остап Черемшинський святкує свій 75-й ювілей http://nter.net.ua/main/13701-ternopilskij-krayeznavec-ostap-cheremshinskij-svyatkuye-svij-75-j-yuvilej.html Свій 75-літній ювілей святкує краєзнавець, етнограф та лауреат кількох Всеукраїнських премій Остап Черемшинський. Все своє життя, каже чоловік, він присвятив збору матеріалів про життя та творчий шлях літературознавця Володимира Гнатюка. Sat, 25 Jun 2011 12:39:00 +0300

Ще з 1968 року ювіляр є незмінним директором Велеснівського етнографічно-меморіального музею імені Гнатюка. Ініціатором та автором його створення виступив саме Остап Черемшинський.   Остап Черемшинський: «Сьогодні не лише в мене ювілей. Цього року багато ювілеїв, які тісно пов’язані з моєю долею: 140 років від дня народження Гнатюка, 40 років, як у Велесневі відкрили пам’ятник Володимиру Гнатюку, 60 років, як я закінчив 7-й клас, перший випуск Велеснівської семирічки. І найважливіша подія в моєму житті – 6 червня минуло 50 років, коли я вперше дізнався, що в моєму селі народився академік Володимир Гнатюк. Із того часу я поставив собі за мету збирати матеріали про нього».   Стараннями Остапа Черемшинського у Велесневській бібліотеці 1963 року було відкрито меморіальні кутки академіка Володимира Гнатюка. А сільській школі присвоєно ім’я та встановлено меморіальну дошку вченому. Окрім літературної та дослідницької діяльності, Черемшинський займається вишиванням. У його колекції 19 сорочок, які від оздобив власноруч. Це число – символічне, каже краєзнавець, адже кожен свій виріб він вишивав до Дня незалежності України. Сьогодні чоловік також працює над однією сорочиною. Вона буде чорною із візерунком білого кольору, – зізнається ювіляр.   ІНТБ

9 травня минає 140 років з дня народження фольклориста, етнографа та літературознавця Володимира Гнатюка http://nter.net.ua/main/12329-9-travnya-minaye-140-rokiv-z-dnya-narodzhennya-folklorista-etnografa-ta-literaturoznavcya-volodimira-gnatyuka.html 9 травня минає 140 років з дня народження одного з найвизначніших діячів України XX століття, фольклориста, етнографа та літературознавця Володимира Гнатюка. Щороку день народження вченого відзначають у Державному архіві Тернопільської області. Sat, 07 May 2011 14:02:00 +0300

Юрій Гумен, директор Держархіву області: «Слід, який він залишив в історії, у краєзнавстві, в інших історичних дисциплінах, його життєва активна позиція, політичні переконання говорять про те, що ця людина – надзвичайна».   СНХ: Богдан Хаварівський, голова обласної організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса: «Одні зі зброєю в руках захищали країну, а інші – пером. Настільки він був всеоб’ємною особистістю, що це вражає. Коли одні думають за багатства за маєтки, то інші – про духовний розвій нації». Петро Гуцал, доцент ТНПУ імені Володимира Гнатюка: «Матеріали цієї виставки чітко показують, що він зробив: понад тисяча праць, які він опублікував, ще більше він відредагував. Я не побоюся сказати, що він каторжно працював».   Володимир Гнатюк народився в селі Велеснів Тернопільської області. Навчався у Бучачі, Станіславі та Львові. Вже у студентські роки Володимира Гнатюка зацікавила наукова робота – він активно почав друкувати фольклористичні праці. Після навчання працював редактором «Українсько-руської видавничої спілки» та «Літературно-наукового вісника». Вчений був близьким другом Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника та Лесі Українки.   ІНТБ

Історію треба переписувати, переконує історик Ігор Гирич http://nter.net.ua/main/10417-istoriyu-treba-perepisuvati-perekonuye-istorik-igor-girich.html Українці мають навчитися пишатися своєю історією, позбутися комплексу меншовартості та не боятися переписувати своє минуле. Sat, 12 Mar 2011 14:21:57 +0200

Такої думки - історик Ігор Гирич. Ми поспілкувалися з цим ученим, коли він презентував у Тернополі книгу "Історичні причини наших поразок та перемог". Оскільки він є фахівцем із сучасної історії, то більше уваги у своїй праці приділив модерному періоду формування українця. Так, його думки хтось може вважати спірними, дехто - помилковими. Втім, головне - книжка спонукає замислитися. До речі, Ігор Гирич сказав, що втішився, коли видавництво залишило робочу назву видання. Причому зробило акцент на перемогах, поставивши це слово останнім. Історією треба пишатися У нашій історії не було багато закликів до самостійності. В цьому Ігор Гирич бачить як "плюси", так і "мінуси". Адже федералізм, на його думку, - перша ланка на шляху до здобуття незалежності. - Проблеми поразок українського народу в тому, що він роз'єднаний. Але в цьому винні не стільки наші сусіди, як ми самі. Нам бракує і віри в перемогу, - каже пан Гирич. - Тому до наступної перемоги нам потрібно йти як зріла спільнота. Так, від малих перемог ми врешті дійдемо до великих. Основна думка книжки - створити поле суспільної думки, спільного погляду на минуле нашого краю. Також вчений запропонував своє бачення концептуальних моментів, що змінили історію України, і показав, як вони формували українця. Оскільки пан Гирич є фахівцем із XІX ст., то він зосередив увагу на постаті модерного українця. - Ми не програли, допоки намагатимемося перемогти в ідейній боротьбі. Власне, така основна ідея моєї книжки, - пояснює автор. - Адже перемога тепер не відбувається на полі битви, вона відбувається в наших мізках. Нашою історією, попри всі негативні момеенти, котрі довелося пережити народу, треба пишатися, наголошує пан Гирич. - Усім відомий вислів Винниченка, що історію України не можна читати без брому, - нагадує вчений. - Проте інші вважають, що нічого страшного в нашій історії немає. Адже питання - у трактуванні фактів, інтерпретації історії. Тож я намагався у книзі довести думку, що у нашому минулому насправді немає нічого страшного. Із такою історією ми дійсно можемо відчувати себе нормальним європейським народом. Різниці між регіонами немає Біда українців у тому, що вони не можуть позбутися коплексу меншовартості. Саме тому причини всіх поразок за останні 20 років мають, на думку гостя, перш за все, суб'єктивний характер. Адже в державі досі немає єдиного орієнтиру. Частково заважає українцям визначитися із цим те, що ми маємо із сусідніми народами спільний історичний простір, що грунтується на спільній історичній пам'яті. - Нам треба подолати непорозуміння між собою, - додає пан Гирич. - Нове відродження України сталося у 1991 році. Проте війна за творення нації триває й досі. А головна ідея нашої національної свідомості - це ідея людської гідності. Питання, наскільки східний і південний регіони не мають так званого українського елементу, - спірне. Історик нагадує, що в Одесі свого часу був один із центрів самостійницького руху. Там працювали Юрій та Іван Липи. Останній був засновником "Братства тарасівців". Із цим же регіоном пов'язані долі діячів загально українського масштабу Сергія Шаюхіна, Михайла Слабченка. - Якщо ми поглянемо на історію під кутом цих конкретних прикладів, побачимо, що особливої різниці між регіонами немає, - пояснює він. - Хоча Партія регіонів і полюбляє "грати" на протилежному. Як на мене, існує лише різниця у ставленні сучасної еліти до проблем минулого. Тому ми досі не є єдиними у погляді на майбутнє. Нині увагу треба зосереджувати не на політичній минувшині, а на історичній. Бо остання, як зауважує вчений, є невигідною для українців. Оскільки майже кожну війну ми програвали. Тож у новітніх дослідженнях слід зосереджувати увагу на проблемах культурологічного характеру, оминаючи політичні перипетії. Бо що б там не казали, а українці, на думку пана Гирича, були і є на певних етапах законодавцями культурних мод в Європі. - Саме українці розписували королівську каплицю поляків, - додає він. - Отже, рівень нашого малярства вже у XV ст. був вищим за польський. У Петербурзькій академії наук у XVІІІ ст. переважали науковці-українці. Просто рівень освіти у нас був вищим, ніж у царській Росії. Є багато прикладів, що доводять - ми не є гіршими. Ми не дивимося в один бік Вчений наполягає, що має бути одна історична пам'ять для всієї України - "від Ужгорода і до Дону". Причому цю ідею треба навчитися доносити до жителів Півдня і Сходу (див. цитати унизу - прим. ред.). - Спільність думки можлива тільки тоді, коли однаково дивляться на своє минуле житель Галичини і житель, скажімо, Слобожанщини чи Донбасу, - вважає він. - Цього наразі немає. Тож значна частина наших негараздів цим і пояснюється. Останні вибори, що відбувалися в Україні, пройшли не за політичним принципом, тобто поділу партій. Адже люди керувалися ментально-свідомісним орієнтиром. Якщо у жителів України сформується єдиний свідомісний орієнтир, то проблеми зникнуть сам собою. - Я намагався у кнмзі показати, що не стільки маси керують процесом, а певні люди, тобто інтелектуальна еліта, - каже він. - Саме вона визначає подальший шлях для українців. І те, що згодом проявляється в суспільно-політичному житті, спершу "проробляється" в кабінетах, промовляється на якихось засіданнях. Грубо кажучи, -у "міжсобойчиках". Якщо проаналізувати, що дало XІX ст. Україні, то, на думку історика, ми можемо сказати, що українці в цей період добилися набагато більшого, ніж мали можливість досягти. - Перемогти у 1917-му ми аж ніяк не могли, бо Східна Україна тоді не мала ані власної початкової, ані своєї вищої школи, - пояснює Ігор Гирич. - Не було ні власної книжки, ні засобів масової інформації. Зрештою, не було й того суспільного поля, що власне творить державу. Слід визнати: ми були в гіршому становищі, ніж деякі інші народи. Наші предки будували Росію і не тільки Ставлення до Козацької держави XVII-XVIII cт. автор також не міг автор обійти увагою у своїй книзі. Зачепив він і проблеми національно-визвольної боротьби 1930-1950 рр., а також те, що пов'язане з Українською Повстанською Армією. - Голод 1933-го я розглядаю як продовження української революції, - додає він. - Адже більшовикам треба було ліквідувати ту базу, якою були українські селяни. Це міг зробити лише голод. Війна з українським народом фактично тривала аж до 1991-го, поки не виникла Незалежна Україна. Тому я вважаю, що перемоги у нас були і вони ще повинні прийти. Як більшовизм, на його думку, був лише російським явищем, так і структура сучасних партій досі є проросійською. Українці завжди йшли за принципом сліпого копіювання зразків російських партій. При цьому саме наші предки й будували Російську імперію. Свого часу 80% її релігійної на наукової еліти складали вихідці з українських територій. - Щось подібне відбувається і нині, коли стандарти "донецьких" намагаються прищепити нам усім, - додає він. - Добре, що українці колись зрозуміли, що якщо так триватиме й далі, то вони перестануть бути самими собою. Тоді й постало питання про "кордон" між російським і українським. Один із його елементів - мова. Якщо ми чітко не скажемо, що у нас існував власний історичний процес, то змушені будемо визнати себе частиною історичного процесу іншої держави - Росії чи Польщі. Це неприпустимо для народу, який відстоює власну державність. Тому спільної історії різних народів, на думку вченого, написати взагалі неможливо. — Не треба боятися переписувати історію! - наполягає він. - Міняються обставини, змінюємося ми, суспільство загалом. Це - неуникненний процес. Історії всіх країн з часом переписують. Я лише наполягаю на тому, щоб при такому переписуванні національна українська історіографія стала ланкою, що об'єднує українців. Це те, що дозволить нам протистояти глобалізації. Грушевський саме тому й залишається для нас актуальним. Довідка - Ігор Гирич народився у 1962 р. у Києві. У столиці навчався у школі, потім - в університеті. Тепер він - старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства, дійсний член УІТ та Наукового товариства ім. Т.Шевченка, член-кореспондент Української вільної Академії наук (США). Колись поруч із ним працював відомий історик Ярослав Дашкевич. - Написав близько 250 наукових й науково-популярних статей, документальних публікацій, історико-публіцистичних статей і рецензій. — Вечір-зустріч проходив в арт-барі "Коза", в рамках циклу мистецьких заходів "Алхімія слова". Кілька цитат з книги Ігоря Гирича "Націю формує спільна історична пам'ять, що включає в себе однаковий для кожного члена спільноти позитивних і негативних героїв, спільні героїчні події й чини та спільні трагедії минулого. Наприклад, для поляків маршал Юзеф Пілсудський - герой польської нації, бо спричинився до відродження польської державності новітніх часів. Натомість Фелікс Дзержинський - комуністичний діяч, який хотів цю державність ліквідувати, не може бути в когорті позитивних героїв. В Україні існують дві версії історичної пам'яті - російсько-радянська й українська"; "За часів Мазепи київські митрополити навіть не їздили до Москви одержувати настанови від московських патріархів (...) У ХІХ ст. православна церква в Україні була цілковито зросійщена"; "На Сході і Півдні був один із найсильніших опорів більшовицькій експансії на селі. Повстанський рух 1920 років змусив тримати на Україні цілі російські червоні армії, більше 50 тисяч багнетів. Саме тому цей регіон найбільше постраждав від голоду 1933-го, найбільше відчув на собі вплив денаціоналізації та міграційних процесів"; "Чинник опертя на народ не заперечував української держави, - навпаки, він лежав в основі ідеї нашої демократичної держави"; "Саме Південь і Схід мали той соціальний елемент, який хотів і міг будувати незалежну Україну. Йдеться про заможного дрібного землевласника, селянина-господаря, якого охрестили "куркулем" і вичистили як клас. (...) Існує одна історична пам'ять для всієї України... Питання лише у вмінні доносити її до жителів Півдня і Сходу України".   <a href="http://te.20minut.ua/news/10193943" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Пом'янули Шухевича біля криївки, де він жив на Чортківщині http://nter.net.ua/main/10285-pomyanuli-shuxevicha-bilya-kriyivki-de-vin-zhiv-na-chortkivshhini.html Пом’янули Героя України, генерал-хорунжого повстанської армії Романа Шухевича у с. Заболотівка Чортківського району у суботу, 5 березня. Tue, 08 Mar 2011 18:35:49 +0200

&bdquo;Його визнавали навіть кримінальні авторитети” У цей день виповнилася 61-річниця від дня смерті командира повстанської армії, знаного під псевдонімом Тарас Чупринка. У Заболотівці протягом трьох місяців 1945 року він жив у криївці і керував військами.   Старші люди показали місце, де була його криївка, - розповідає жителька Заболотівки Галина Вівчар (58 р.). - Багато людей з нашого села воювали в УПА. Їх заслали в Сибір, на Колиму. Багатьох убили. Всього у Заболотівці було шість повстанських криївок. Всі зруйнували бійці НКВС, додає голова сільради Михайло Фондюк. Роман Шухевич жив у бункері біля будинку подружжя Розалії та Тимка Підгірних, - розповідає пан Фондюк. – Тимка закатували німці у концтаборах, а Розалія довго переховувалася від НКВС. Від смерті після викриття криївки жінку врятував російський солдат, який мав її охороняти. Він наказав Розалії утікати, - розповідає чоловік племінниці Розалії Підгірної Стефанії Ігор Москалик. – Вона врятувалася. А солдата розстріляли енкаведисти. Будинок, біля якого був бункер Шухевича, стоїть і досі. У ньому живуть родичі Розалії Підгірної. На подвір’ї навіть залишилася криниця, з якої Шухевич пив воду. Він був сильним лідером, за яким йшли люди. На відміну від багатьох, які мали змогу залишити Україну, він залишився зі своєю армією, щоб окропити кров’ю свою землю, - каже заступник голови Чортківської райради Олександр Хруставка. -. А коли був ув’язнений, то його лідерські якості визнавали навіть кримінальні авторитети. Таких, як він, нам не вистачає сьогодні. Набратися сили протистояти антиукраїнським політичним силам на мітингу закликав голова облради Олексій Кайда. Багато хто із сьогодні присутніх прийшли сюди, аби зронити сльозу, - каже Олексій Кайда. - Вже ріки й море сліз було пролито. Але приходити до пам’ятників-погрудь наших героїв потрібно тільки з однією метою: набратися сили, вдихнути дух свободи, вольності, героїзму. Аби зарядити себе, дітей та онуків для майбутньої боротьби. Довідка Роман-Тарас Йосипович Шухевич (30 червня 1907 — 5 березня 1950) — український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту (1941—1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943—1950). Нагороджений званням Герой України посмертно.   <object classid="clsid:d27cdb6e-ae6d-11cf-96b8-444553540000" width="480" height="390"> <param name="allowFullScreen" value="true" /> <param name="allowscriptaccess" value="always" /> <param name="src" value="http://www.youtube.com/v/VsPwfAuMAbU?fs=1&hl=ru_RU&rel=0" /> <param name="allowfullscreen" value="true" /><embed type="application/x-shockwave-flash" width="480" height="390" src="http://www.youtube.com/v/VsPwfAuMAbU?fs=1&hl=ru_RU&rel=0" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true"> </embed> </object>     <object classid="clsid:d27cdb6e-ae6d-11cf-96b8-444553540000" width="480" height="390"> <param name="allowFullScreen" value="true" /> <param name="allowscriptaccess" value="always" /> <param name="src" value="http://www.youtube.com/v/1zidnQfA3oQ?fs=1&hl=ru_RU&rel=0" /> <param name="allowfullscreen" value="true" /><embed type="application/x-shockwave-flash" width="480" height="390" src="http://www.youtube.com/v/1zidnQfA3oQ?fs=1&hl=ru_RU&rel=0" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true"></embed> </object>     <object classid="clsid:d27cdb6e-ae6d-11cf-96b8-444553540000" width="480" height="390"> <param name="allowFullScreen" value="true" /> <param name="allowscriptaccess" value="always" /> <param name="src" value="http://www.youtube.com/v/xb-P6OwsN54?fs=1&hl=ru_RU&rel=0" /> <param name="allowfullscreen" value="true" /><embed type="application/x-shockwave-flash" width="480" height="390" src="http://www.youtube.com/v/xb-P6OwsN54?fs=1&hl=ru_RU&rel=0" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true"></embed> </object>   <a href="http://te.20minut.ua/news/10193676" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Ми у великому боргу перед пам’яттю Ігоря Герети http://nter.net.ua/main/9977-mi-u-velikomu-borgu-pered-pamyattyu-igorya-gereti.html «Ми у великому боргу перед пам’яттю Ігоря Герети. Публікація статей, видання книг, у яких досліджується роль Ігоря Герети та створеної ним громадської організації «Інститут національного відродження», відкриття музею у Чернелеві-Руському – це те найменше, що ми маємо зробити в подяку великому патріоту» – Олег Боберський Sat, 26 Feb 2011 18:28:56 +0200

Презентація збірника наукових статей «Археологія Правобережної України», присвяченого пам’яті археолога, мистецтвознавця, громадсько-політичного діяча Ігоря Герети, відбулась у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Імпреза зібрала знаних науковців, діячів культури та мистецтва, краю, представників влади, журналістів.   Вітаючи присутніх із виходом такого поважного наукового видання, заступник голови обласної ради Олег Боберський зазначив: «Постать Ігоря Герети була є і буде знаковою для Тернопілля. Адже це у великій мірі совість наших краян, за ним ми звіряємо свою чесність, порядність, свій патріотизм.   Ми у великому боргу перед пам’яттю Ігоря Герети. Публікація статей, видання книг, у яких досліджується роль Ігоря Герети та створеної ним громадської організації «Інститут національного відродження», відкриття музею у Чернелові-Руському – це те найменше, що ми маємо зробити в подяку великому патріоту. Зі свого боку обласна рада сприятиме і виходу у світ книги, присвяченій Ігорю Гереті, і відкриттю музею у місці проведення розкопок, для проведення яких так багато зробила ця велика людина.   Особливо приємно зазначити, що у такому авторитетному науковому виданні наш край представлений десятьма авторами».   Збірних наукових статей видав Інститут археології Національної академії наук України. У ньому подані роботи науковців України, Польщі, Німеччини. У статтях висвітлюються актуальні проблеми археології Правобережної України від кам’яного віку до пізнього середньовіччя.

У Тернопільському архіві - виставка до 119-ї річниці з дня народження Йосифа Сліпого http://nter.net.ua/main/9710-u-ternopilskomu-arxivi-vistavka-do-119-yi-richnici-z-dnya-narodzhennya-josifa-slipogo.html Світлини зі знакових моментів життя Йосифа Сліпого, прощання із патріархом, його перепоховання та особисті речі експонують на виставці у Тернопільському державному архіві. Sun, 20 Feb 2011 14:53:26 +0200

Виставку присвятили 119-й річниці з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого та 100-річчю закінчення ним Тернопільської гімназії. До уваги відвідувачів упорядники представили десятки фотографій, документів та листів. - Тут можна побачити фото кімнати, де відпочивав Йосиф Сліпий, його особистих речей. Експонують на виставці й метричну книгу села Заздрість із записами про народження батька патріарха - Івана Сліпого. Є й фото його родини, - розповідає, ознайомлюючи із виставкою, головний спеціаліст Оксана Ковальчук. - Представлено також світлину із висвячення Йосифа Сліпого митрополитом Андреєм Шептицьким у 1917 році, його арешту органами НКВД у 1945 році та життя після звільнення. Зібрали упорядники й численні спогади про патріарха, його діяльності за кордоном, зокрема у Римі. Життю та діяльності Патріарха Сліпого у Римі присвятили другий розділ виставки. Є й світлини з поховання його у 1984 році у Римі та перепоховання у 1992 році у Львові. Цінними спогадами про Йосифа Сліпого поділилась у день відкриття виставки і його внучата племінниця Дарія Наконечна. Адже чимало речей, представлених на виставці, безпосередньо стосувалися життя та побуту її родини. Відкриття виставки в обласному архіві зініціювала Тернопільсько-Зборівська єпархія. <a href="http://te.20minut.ua/news/10192602" target="_blank">"20 хвилин"</a>

На Тернопільщині вшановуватимуть Романа Шухевича http://nter.net.ua/main/9637-na-ternopilshhini-vshanovuvatimut-romana-shuxevicha.html Голова обласної ради Олексій Кайда видав розпорядження «Про відзначення в області 61-ї річниці від дня героїчної загибелі Героя України, генерал-хорунжого, головнокомандувача Української повстанської армії, голови Секретаріату Української головної визвольної ради Романа Шухевича». Fri, 18 Feb 2011 09:56:55 +0200

Згідно із розпорядженням, 2 березня в актовій залі Чортківського обласного педагогічного училища ім.. Олександра Барвінського відбудеться урочиста академія пам’яті Героя України Романа Шухевича. На 5 березня запланований мітинг-реквієм пам’яті Героя України Романа Шухевича в с. Заболотівка Чортківського району за участю депутатів усіх рівнів, представників органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, учнів та студентів Тернопільської області.   Районним, Тернопільській міській радам рекомендовано протягом березня 2011 року провести у населених пунктах області тематичні заходи, урочисті збори, покладання квітів до пам’ятників та пам’ятних знаків Роману Шухевичу, Степану Бандері, могил та пам’ятників борцям за волю України.   Управлінням освіти і науки, культури обласної державної адміністрації рекомендовано забезпечити проведення у навчальних закладах та закладах культури Тернопільщини історичних годин, книжкових виставок, зустрічей з вояками УПА, вечорів на вшанування пам’яті борців за волю України.

Люди, які відбудували Тернопіль http://nter.net.ua/histori/postati/5669-lyudi-yaki-vidbuduvali-ternopil.html Тернополян, що жили у підвалах поміж руїнами будинків у центрі міста, кам’яні і цегляні завали, хати під солом’яними стріхами і полонених німців, яких змушували відновлювати будинок МГБ-КГБ, пам’ятають будівельники-старожили. Для них кожен дім - історія... - Я приїхав у Тернопіль у 1946 році. Місто тоді було повністю зруйноване. Увесь Центр. Люди ютилися по підвалах і будинки збереглися тільки у долинах, - пригадує повоєнний Тернопіль 92-річний уродженець села Дубівці Йосип Качка. - На вулиці Руській будинків не було. Fri, 13 Aug 2010 10:36:08 +0300

<img title="Люди, які відбудували Тернопіль" src="http://img.ria.ua/photos/ria/news_common/1018/101817/10181724/10181724m.jpg" alt="Люди, які відбудували Тернопіль" align="left" /> <img title="Люди, які відбудували Тернопіль" src="http://img.ria.ua/photos/ria/news_content/104/10420/1042099/1042099.jpg" alt="Люди, які відбудували Тернопіль" align="left" />                     КДБ будували німці У Тернопіль чоловік повернувся з Москви. За плечима - оборона Києва від гітлерівців, відступ, робота будівельником під час бойових дій, праця у Москві. Та, зрештою, пан Качка повернувся у Тернопіль і почав шукати роботу, влаштувався спершу на “Укрстроймеханізацію”, де керував екскаваторами під час риття котлованів для зведення будинків. Потім перейшов у “Машбуд”. - Відбудовували будівлю МГБ- КГБ, що на теперішній вулиці Коперніка, - говорить Йосип Качка. - Працювали тоді німці, військовополонені - 160 осіб. Були й такі, що знали російську мову. З таких за мною був закріплений Ганс, він передавав завдання іншим. Деякі з віськовополонених були добрими столярами та ковалями, яких цінували на будівництві. - Але одного разу німці увечері пішли з роботи і наступного дня не прийшли. Я дзвоню до начальника - вимагаю німців. Він передзвонив і сказав, що їх забрали. Куди саме поділися ті військовополонені, пан Качка не знає, але йому відомо, що саме у той час СРСР повертав полонених у Німеччину. Щодо самого тернополянина, то на пенсію він пішов у 1974 р. і встиг попрацювати також на будівництві трьох домів біля вантажної станції “Тернопіль”, швейної фабрики (її зводили на місці єзуїтського костелу по вул. Опільського - прим. ред.), фармацевтичної фабрики та комбайнового заводу. <img title="Люди, які відбудували Тернопіль" src="http://img.ria.ua/photos/ria/news_content/104/10421/1042100/1042100.jpg" alt="Люди, які відбудували Тернопіль" align="left" /> Хати - вкриті соломою Робили під час відбудови Тернополя і винаходи. Так, 86-річний Федір Абраменко спершу приїхав у наше місто будувати завод, але відрядження затягнулося від 1956 р. до сьогодні. Відтак чоловік встиг винайти самохідний бетоноукладчик - “луноход”, вертикальний котел для розігріву бітуму... - Дорогою “біля рогатки” стояли ще саманні хатки під стріхою, - каже тернополянин. - Тоді у Тернополі ще кіньми їздили. Федір Абраменко працював на будівництві цукрозаводу у Великій Березовиці, гуртожитків та інших споруд поряд. Будував він і Парк Слави. - Останнє, що будував - це наше Співоче поле, - пригадує чоловік. Ще у радянські часи він отримав двокімнатну квартиру у Тернополі, в якій живе і досі. Федір Абраменко - поет, пише вірші й про наше місто. - Читаю Єсєніна, Пушкіна, “Кобзар” Шевченка, - говорить він. А от відбудовник Тернополя, механізатор “Спецбуду” Семен Наливайченко зумів збудувати власний будинок. У місто він прийшов у 1957 р. Він - уродженець Білозірки, що на Лановеччині. - Будував “Східний”, “Сонячний”. Возив бордюри, щебінь, асфальт, цеглу. Жінка працювала на укладці. Бувало, якщо я поїду за асфальтом, привезу, то ще і їй допоможу, - пригадує тернополянин. - Хату з дружиною будували ночами. А то син героя-визволителя Тернополя Миколи Карпенка Анатолій приїхав будувати місто у 1965 р. з Центральної України. - Коли я дізнався, що у Тернополі розпочинають будівництво текстильного комбінату, то приїхав, адже тут загинув мій батько. Я вирішив, що як вже мій батько тут загинув, я повинен бути на відбудові, - розповідає він. З великих промислових об’єктів Анатолій Карпенко, окрім текстильного комбінату, будував у Тернополі також завод “Оріон”. Тепер більшість великих будов часів соціалізму у місті простоюють. Щодо ветеранів, то з тих, хто прийшов будувати Тернопіль до 1960 р., залишилися семеро, повідомили у прес-службі ВАТ “Тернопільбуд”.

Пілсудський і Тернопіль: пам'ятник з конем http://nter.net.ua/histori/postati/5619-pilsudskij-i-ternopil-pamyatnik-z-konem.html Чи не традиційним для пам’ятників з кіньми став клишній головний майдан Тернополя - теперішній майдан Волі. Адже Данило Галицький у цьому місці не перший, колись тут на коні височів маршал Пілсудський. Традицію пам’ятників з кіньми на майдані перервав тільки Володимир Ленін. Його зобразили без чотириногого побратима вояків Thu, 05 Aug 2010 10:17:41 +0300

<img src="http://img.ria.ua/photos/ria/news_common/1018/101813/10181325/10181325m.jpg" align="left" alt='Пілсудський і Тернопіль: пам'ятник з конем ' title='Пілсудський і Тернопіль: пам'ятник з конем ' /> Майбутній маршал і відновитель Польщі Юзеф Клеменс Пілсудський у Тернополі не мав родичів і ніколи не жив тут. Він народився у Зулові поблизу Вільнюса у 1867 р. Уже в 1887 р. молодого Пілсудського заарештували за звинуваченнями у замаху на російського царя Олександра ІІІ і відправили на заслання у Сибір. Під час революції у Росії Юзеф Пілсудський, як пишуть історики, займався розбоєм і тероризмом. Таким чином він збирав гроші для боротьби з росіянами: купував зброю, визволяв політичних в’язнів. А перед тим цей діяч шпигував проти Російської імперії на користь Японії та Австрії. Офіційно Юзеф Пілсудський був порушником законів, але все змінив 1918 р. - поляки здобули державу, як і українці. Але поляки під його керівництвом нашу державу знищили, адже саме тимчасовий керівник Польської держави наказав своїм військам окупувати Галичину та Волинь. Він видав розпорядження перекинути на сучасні Львівщину і Тернопілля озброєну французами армію генерала Галлера. Поляки окупували Тернопіль. Сам керманич держави приїхав у наше місто 21 березня 1921 р., щоб вручити бойові нагороди та взяти участь в освяченні військових прапорів. Окрім того політик і військовик 15 жовтня 1922 р. побував у Кременці, а 6 вересня 1933 р. - в Заліщиках. В останньому місці він відпочивав, рекламуючи водночас місцеві курорти. <img src="http://img.ria.ua/photos/ria/news_content/104/10417/1041789/1041789.jpg" align="left" alt='Пілсудський і Тернопіль: пам'ятник з конем ' title='Пілсудський і Тернопіль: пам'ятник з конем ' /> Показали, хто господар Маршал Юзеф Пілсудський помер 12 травня 1935 р. і поховали його у Кракові, неподалік могил королів Речі Посполитої. Одначе вшановувати маршала почали на державному рівні навіть у невеликих містах і селах - всюди, де жили поляки. Відтак і столиця великого воєводства - Тернопіль - відзначилася у цьому відношенні - у місті встановили пам’ятник Пілсудському. - Відчутним у регіональному масштабі було те, що з 1935 року акції відбувалися на репрезентативному пляцу Собєського, перед першим у Польщі пам’ятником Пілсудському, - пригадував наш земляк, поляк Лешек Онихір. - Пам’ятник той запроектували Базилій Войтович і Юзеф Прошовскі з Варшави. Перший із них уже тоді був автором пам’ятника Тадеушу Костюшкові і навіть отримав за це нагороду, а другий - автор пам’ятника 500-ліття битви під Грюнвальдом. Саму роботу з бронзи виконав митець Аполінарій Гловінський, а в 1938 р. на цоколі пам’ятника вчепили таблиці із іменами польських легіонерів з Поділля, які загинули, борючись переважно з українцями. Відтак поляки на головній площі старого Тернополя намагалися показати, що місто - частина Польщі. Забороняли співати весь гімн Одначе служили в польській армії за часів Юзефа Пілсудського не тільки поляки, а й багато українців. Були там і наші земляки. Приміром, уродженець села Козівка, що біля Тернополя, Петро Петровський був жовніром наприкінці 1920-х рр. Уже тоді, після перевороту 1926 р., Післудський став справжнім правителем країни. - Тато служив у Польщі, у Скерновіце. Там було багато українців і поляки дозволяли співати наш гімн без слів “згинуть наші воріженьки...” Відчували, що там йдеться про них, - переповідає спогади свого батька тернополянка Надія Петровська. Петро Петровський служив ад’ютантом у капітана, дуже строгого чоловіка, справжнього військовика. - І от одного разу батько побачив, що стіл у кімнаті цього капітана застелений вишиваною скатертиною, а на ньому - фото дівчат в українських строях, - продовжує пані Петровська. - Капітан плакав і сказав: “Бідні ви бідні. Записали Галичину Польщі на 20 років”. І справді, ще у 1923 р. Рада послів Антанти - міжнародного об’єднання країн - вирішила тимчасово передати наш край полякам. Польщі рекомендували надати Галичині автономію, але цього так і не сталося. - Батько завершив свою службу в армії, а коли пізніше приїхав на перепідготовку, то дізнався, що у війську була таємна українська організація і багатьох арештували. У тому числі й капітана, - говорить Надія Петровська. Поляки взялися заселяти наші краї своїми колоністами, але задуму не довершили. Як вони розділили Україну з СРСР раніше, так і СРСР з Німеччиною розділили Польщу у 1939 р. Пам’ятник Пілсудському у Тернополі знищили 6 січня 1940 р.