Література

Література - NTer http://nter.net.ua/ ru Література - NTer http://nter.net.ua/yandexlogo.gif Література - NTer http://nter.net.ua/ NTer.net.ua Перший український СМС-роман презентували у Тернополі http://nter.net.ua/main/19728-pershij-ukrayinskij-sms-roman-prezentuvali-u-ternopoli.html Перший український СМС-роман презентували у Тернополі. Тай сама ідея його створення теж зародилася у файному місті. 22 листопада 2011 року Олександр Смик та Галина Вдовиченко вирішили втілити в життя такий спільний проект. У процесі роботи довелося трохи змінити концепцію. А кількість авторів зросла до 31-го. Wed, 25 Jan 2012 23:54:00 +0200

Галина Вдовиченко, письменниця, координатор проекту: «Ми вирішили змінити правила гри. Ми подумали, що не треба чекати, що тобі хтось щось напише, і ти продовжуєш якусь певну тему. Ми всі одночасно пишемо свої шматочки. Це може бути як доволі великий такий уривок, або як закінчений твір – якісь, скажімо, невеличкі оповідання, але в епістолярному жанрі. Також це може бути листування та СМС-листування».   Відомі письменники та початківці з різних міст України та з-за кордону долучилися до написання «Поштаментального роману». Останню крапку в ньому поставили 29 грудня. В першому українському СМС-романі – два тернопільських автора Олександр Смик та Ірина Мацко.   Ірина Мацко, співавтор «Поштаментального роману»: «Були поставлені умови. Скільки часу залишалось – не пам’ятаю, але небагато. І в мене це вийшло практично в останній вечір. І якось так спонтанно, на емоціях. Ну не знаю, що вийшло, – то вже судити читачам».   Роман можна читати як повністю, так і уривками, розпочинати з будь-якого місця, навіть з кінця. Наразі твір вільний для скачування в Інтернеті, проте уже ведуться перемовини з видавцем, щоб роман ожив і на папері.   Кожен автор писав власний уривок – лист, СМС-ка, і-мейл. Потім усе написане об’єднали.   Основними координаторами «Поштаментального роману» стали Галина Вдовиченко, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко.   ІНТБ

Сім різдвяних історій презентували в Тернополі http://nter.net.ua/main/19151-sim-rizdvyanix-istorij-prezentuvali-v-ternopoli.html Розповіли їх молоді українські письменниці, котрих об’єднала книжка «Різдвяні чудасії». Видало її Київське молодіжне православне братство свв. Бориса та Гліба. Виконавчий директор видавництва «Братське» Богдан Березенко розповів, що попит на книги такого спрямування є, і то чималий, адже тривалий час християнську літературу для дітей майже ніхто не видавав. Але книги про свята, переконаний пан Богдан, універсальні та однаково цікаві дорослим і малим, адже всім хочеться свята. Tue, 03 Jan 2012 12:30:00 +0200

«Різдвяні чудасії» писали представники різних конфесій. І греко-католики, і протестанти, і православні. Сформували книжечку різні за жанром оповідання. Одні дуже схожі на казку, інші — на бувальщину чи притчу. До речі, серія видавництва «Християнська читанка» скоро поповниться виданням про Великдень, до роботи над яким запросять той же колектив.   Над «Різдвяною чудасією» працювали Зоряна Живка, Оксана Лущевська, Галина Манів, Наталка Малетич, Юля Смаль, Валентина Вздульська та Надія Гербіш. А намалювала вигадлива художниця — Світлана Балух.   На репрезентації книги в Тернополі, яка відбулася в «Молодій Просвіті» та «Книгарні Є», письменниці Зоя Жук та Надійка Гербіш розповіли про те, як побачило світ видання.   Ще під час студентських часів у Зої Жук виникла ідея писати історії для дітей на християнську тематику. Навколо письменниці сформувалося товариство небайдужих до такої літератури.   Варто зауважити, що Зоя Жук називає себе книгогризкою та каже, що з’їдає дуже багато видань. Напередодні одного Різдва вирішила прочитати книжку про це свято. Почала шукати, але ні в книгозбірні, ні в книжковому магазині потрібного не виявилося. Тоді й вирішила написати про Різдво сама. Зої Жук сподобалося створювати щороку різдвяні казки та оповідання, крім того, до неї приєдналися друзі, вони почали творити разом. З’явився майже таємний клуб різдвяних книгогризок та книгогризів. Коли написаного зібралося багато, а крім того, знайшли давні різдвяні твори, почали випускати різдвяні книжечки.   «Різдвяну чудасію» Зоя Жук називає своєю найсмачнішою роботою. У книжечці постають різноманітні тваринки. Тут є маленький хом’ячок, киця, синичка, зайчик, лис, є навіть бедрик та мишенятко.   Розповідь про останнє написала Надійка Гербіш. На репрезентації «Різдвяної чудасії» вона розповіла, що колись боялася мишей. Але одне літо провела в таборі. Там вона була вожатою. Коли в будиночку, де жили дівчатка, завелася мишка, яка не на жарт злякала малечу, заспокоювала їх, розповідаючи оповідки про сірого порушника спокою. Маленькі слухачки так полюбили мишеня, що почали підгодовувати його хлібом із маслом. З того часу Надійка також перестала боятися та почала любити цих тварин. У «Різдвяній чудасії» Надійчине мишенятко вирушає в подорож, покинувши сіру нірку, для того, щоби знайти нові кольори.   <a href="http://vilne.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=10713%3Asim-svyatochnyh-istorij&catid=8%3Aalmanah&Itemid=5" target="_blank">«Вільне життя плюс»</a>

Тернополяни писали СМС-роман http://nter.net.ua/main/19084-ternopolyani-pisali-sms-roman.html У Тернополі закінчили роботу над першим українським СМС-романом “Поштаментальний роман”. Fri, 30 Dec 2011 15:50:00 +0200

Ідея створити спільний проект виникла в Олександра Смика та Галини Вдовиченко. Загалом його писали більше 30 авторів із різних міст України та із-за кордону, Торонто, Скоп´є, Варшави, Відня. - Під час роботи довелося відмовитися від форми буріме, - каже письменниця Галина Вдовиченко. - Це коли кожен наступний автор мав продовжити текст попереднього, відтак почали усе спочатку, змінивши концепцію. Авторами смс-роману є як відомі письменники, так і ті, хто за справу взявся вперше. Листування тривало трохи більше місяця. Кожен писав своє — лист чи листування, у вигляді есемесок, імейлів, записок, листівок...   <a href="http://20minut.ua/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F/news/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B8-%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%A1%D0%9C%D0%A1%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD-10214784.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Літератори презентували свою Толоку http://nter.net.ua/main/19030-literatori-prezentuvali-svoyu-toloku.html У неділю, 25 грудня в Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України презентували сьомий випуск альманаху літературного об’єднання «Подільська Толока». Wed, 28 Dec 2011 10:30:00 +0200

До сьомого випуску альманаху увійшли твори членів Тернопільського обласного літературного об’єднання, яке діє при ТОО НСПУ, та членів Національної спілки письменників України, які мешкають і творять у різних регіонах України, але свого часу брали участь у літературних процесах Тернопілля.   У випуску представлено понад 80 авторів; подано життя літераторів у спогадах та світлинах.   - От і завершується не простий 2011 рік. Як апофеоз творчості наших побратимів по перу став випуск сьомого номеру «Подільська толока». Там є чтиво на всі смаки. Перелічувати його не буду. Його треба читати. До зустрічі на сторінках «Подільської толоки» і на засіданнях літературного об’єднання у 2012 році. Щедрих літературних зажинків у Новому році!, – побажав голова крайового літературного об’єднання при ТОО НСПУ, член Національної спілки письменників України Зіновій Кіпибіда.   <a href="http://gazeta-misto.te.ua/?p=4551" target="_blank">Місто</a>

У Тернополі Богдан Береза презентував книжку "Маєстат слова" http://nter.net.ua/main/18678-u-ternopoli-bogdan-bereza-prezentuvav-knizhku-mayestat-slova.html Книжку "Маєстат слова" Богдан Береза презентував у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді у вівторок, 13 грудня. Thu, 15 Dec 2011 16:10:00 +0200

- Зараз дуже мало серйозних висловлювань у літературі. Ніби немає що сказати, - каже поет та прозаїк Богдан Береза. – Я хотів би своїми віршами привернути увагу людей до слова задушевного і щирого. Коли ти хвилюєшся пишучи, буде хвилюватися і читач.   Книжку “Маєстат слова” Богдан Береза презентував 13 грудня у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді. Частина збірки присвячена життю автора у Америці. На презентацію колишнього директора Підволочиської гімназії зібралось близько 30 освітян. - Це видання – плід моєї багаторічної праці як філолога, який багато років викладав літературу у школі, - розповідає пан Береза. – У книжці два розділи. Перший - поетичний, другий – це статті, народжені досвідом викладання літератури. Також у книжці є розділ, який має назву “З Нью-Йорського блокнота”. Письменник каже, що ці поетичні замальовки народились на вулицях цього американського міста. - Ми поїхали з дружиною в Америку у 2004 р по 2011 р. До того часу я працював директором гімназії ім..Франка у Підволочиську, – розповідає вчитель. – За кордоном я хотів спочатку влаштуватися в українську газету. Намагався піти працювати у школу, але там місця не було. Тож пішов працювати в український ресторан “Веселка”, там я мив посуд у нічні зміни. Зі мною працювали поляки, українці, мексиканці. Ми розмовляли польською, українською і трошки англійською. Книжка розрахована на працівників освіти, на філологів. Її ціна 50 грн. Прочитати книжку можна у бібліотеці для молоді, що на вул. Нечая 29. Автор каже, що у цю збірку увійшло краще із того, що було у його блокнотах. - Я думаю, моя книжка буде цікава читачеві, який любить поетичне слово, - додає освітянин. – Це перша моє видання. Ілюстрації до роботи зроблені із замальовок сина пана Богдана, який помер десять років тому. Він вчився у Львівській політехніці.   <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%A3-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96-%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD-%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%B2-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D1%83-%D0%9C%D0%B0%D1%94%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0--10213617.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

У Тернополі презентували книжку про Соломію Крушельницьку http://nter.net.ua/main/18595-u-ternopoli-prezentuvali-knizhku-pro-solomiyu-krushelnicku.html Книжку «Соломія Крушельницька» представив Богдан Мельничук у тернопільській обласній бібліотеці для молоді. Під час заходу виступили актори з драматичного театру з уривком з вистави. Mon, 12 Dec 2011 22:23:17 +0200

Ми опрацювали великий пласт матер`ялів про Соломію Крушельницьку і зробили це видання, – розповідає автор. – Ця жінка - найбільша слава та гордість нашої Тернопільщини.   Ілюстрацію до книжки робив заслужений художник України Євген Удін. Він також був присутній на презентації і продемонстрував оригінали своїх малюнків, які пішли на друк. При створюванні малюнків я спирався тільки на документи і історичні матеріали, – розповідає художник. – Кожен малюнок розказує окрему історію. Книжка багато ілюстрована і я дуже радий, що пан Богдан запропонував мені співпрацю з ним.   Жанр книжки – документальна повість. Надрукували її у видавництві &bdquo;Воля”. Ціна за примірник – 10 грн. Також книжку можна знайти у бібліотеці для молоді. - Книжка виходила дуже важко, ми з паном Богданом вже і не сподівалися, що вона взагалі вийде, - додає пан Удін. Ми багато до кого зверталися, але чомусь до культури таке ставлення, ніби це щось останнє. Утім, художник розповідає, що сама робота над книжкою була дуже цікава. Тільки пан Богдан, щось написав, то одразу мені телефонує, а у мене в голові одразу народжується малюнок. – розповідає пан Удін. – Це могло бути у будь-який час, навіть після опівночі. Також на презентації виступили співачки з тернопільського училища виконали уривок з драми-легенди &bdquo;Соломія Крушельницька”   <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%A3-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D1%83-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8E-%D0%9A%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%83-10213369.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Таємничі бучацькі “Яблука” http://nter.net.ua/main/18560-tayemnichi-buchacki-yabluka.html Хто з нас у юності не писав вірші? Та рідко хто наважувався прочитати їх на загал. Молоді поети Бучаччини створили літературний клуб «Яблука», аби об’єднати всіх, хто любить живе слово. Mon, 12 Dec 2011 21:48:00 +0200

Чудова ідея зібрати разом юних літераторів Бучаччини спала на думку поетці Вікторії Бибель. Дівчина розповіла про свій задум подрузі Оксані Простій, яка її одразу підтримала. З цього часу й почався творчий шлях «Яблук». До слова, така дивовижна назва з’явилася зовсім випадково. Коли відбулося перше зібрання, то всіх присутніх дівчата пригостили яблуками.   «Коли організовували вперше наші читання, то хвилювалися, чи взагалі хтось прийде. Але тоді зібралось аж 13 осіб. Відтак ми вирішили зустрічатись регулярно і об’єднатися, щоб не розгубитися і тримати зв’язок, – розповіла одна з учасниць Наталя Борисенко. – Молоді талановиті люди на зібраннях читають власні твори, діляться поглядами й думками».   Спочатку юні поети збиралися під відкритим небом у мальовничих куточках Бучача: у лісі поблизу міста та на замковій горі. Але нині, коли погода вже не тішить теплом, читання відбуваються у кав’ярні «Lаvаzzа», де панує атмосфера затишку та спокою.   І хоч відбулося лише чотири зібрання, та у «Яблук» є вже постійні автори, які регулярно зачитують свої твори. Це Вікторія і Борис Бибелі, Наталя Борисенко, Марія Грига, Віталій Дурда, Володимир Легкий, Наталя та Оксана Прості.   «Ідея створити літературне об’єднання витала вже давно, але не було можливості її реалізувати. Такі клуби необхідні, бо молоді поети прагнуть не просто самовиразитись, а й потребують об’єктивної критики чи похвали», – зауважила Марія Грига.   Тематика читань щоразу інша, але обов’язково торкається дражливих суспільних тем. Так, четверте було присвячене трагічній сторінці в історії українського народу – голодоморові. На зустрічі приходять не лише молоді поети, а й їхні друзі, знайомі. Часто слухачами стають і звичайні перехожі та випадкові відвідувачі кав’ярні.   У майбутньому юні таланти мріють влаштовувати справжні поетичні вечори, а ще хочуть обов’язково видати збірку, куди увійде краща поезія учасників літературного клубу.   Вікторія БАРАНОВСЬКА     Жменька віршів від «Яблук»   Відображення А ми усі – самозакохані нарциси, Шукаєм всюди відображення своє: У інших душах, дзеркалах, коханих лицях… …Ми хочем бачити себе, лише себе!     І хто придумав дзеркала оці прокляті? Скажіть мені, чому я також не Нарцис?! Я мушу їх усіх сьогодні розбивати! Мені обридли лиш ескізи моїх рис!   Оксана ПРОСТА.   ***   Моя душа – роздерте полотно на ньому чорно-білі пасторалі розбиті на молекули скрижалі на моїм тілі пишуть нове тло я був колись, тепер мене немає така сурова преамбула життя  когось ненавидять, а хтось тебе кохає  монах у Бога просить каяття мої уста закриті тінню смерті  хоча мене і холод зігріває хтось може скаже: страшно бути мертвим та не боюсь того, чого немає і моє серце – це шматочки скла це клаптики розірваних листів колись я був, тепер мене нема тепер я купка згнилих почуттів…   Вікторія БИБЕЛЬ.   * *   Музикант Струни тремтять, пальці по грифу Носяться в пошуках стрункого ладу. Ллється легато, б’ється об рифи Ставних акордів мажорного ладу. Автор незнаний, старенька гітара Серце забере у хвилю широку. Скачуть в повітрі душі інтервали, Линуть у безвість голосу кроки. Імпровізація… вітер… свобода… Стомлений подих, змозолені руки. Слух затамований дзвоном гармоній. Тануть серця, коли чують ці звуки.   Марія ГРИГА.   <a href="http://svoboda.te.ua/" target="_blank">Свобода</a>

Все, про що мрієте, у житті збувається, переконує письменниця Ірен Роздобудько http://nter.net.ua/main/18561-vse-pro-shho-mriyete-u-zhitti-zbuvayetsya-perekonuye-pismennicya-iren-rozdobudko.html Ірен Роздобудько написала більше двадцяти книг для дітей та дорослих. До того часу, коли стала письменницею, "переміряла" чимало професій. Спробувала себе у кіно - має п'ять фільмів. Mon, 12 Dec 2011 08:06:00 +0200

Кількість професій, якими довелося заробляти Ірен Роздобудько на прожиття, вражає. Перш ніж стати письменницею, вона працювала офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером у цирку, Снігуронькою у комерційній фірмі, завідуючою відеосалону в кінотеатрі, журналісткою жіночих журналів "Караван історій", "Наталі". Починала вона як автор детективів, а згодом переключилася на психологічну прозу. Жінка каже, що всьому навчилася сама. Радіє, що збулася її дитяча мрія - знятися у кіно. Їй вдалося зіграти маленьку роль та спробувати себе як кіносценарист. Зараз письменниця працює викладачем - навчає молодих режисерів. А ще вона вишиває бісером картини та ілюструє книги. Письменниця, яка приїздила до Тернополя презентувати нові книги, - Пані Ірен, які найяскравіші враження у вас з дитинства? - Я народилася у Донецьку. Росла хуліганкою. Мої батьки три роки жили в Німеччині, а виховувала мене бабуся. Можливо, хтось, як і я, мав мотузку із ключем на шиї. Її мені одягала бабуся щоранку та просила, щоб я через дві години після уроків була вдома. Я не трималася хати. Прибігала, кидала портфель і з пацанами бігала по дворах. Пригадую, що у дворі за домом була бібліотека, яка мене постійно манила до себе. Коли я забігала туди, то шаленіла від вигляду полиць із книгами. У моїй сім’ї не примушували читати. Але я ходила туди і брала книги... Так ось книжки та вулиця - два контрасти, які отримала я в дитинстві. Доросле життя, яке я бачила на вулицях промислового міста Донецька, та інше, яке я зустрічала у книгах. Контрасти життя, які почалися у дитинстві, продовжуються і зараз... - Ви зростали в російськомовному середовищі, але пишите книги українською… - Родина у мене українська, але середовище навколо нас було дійсно російськомовне. До речі, у садочку я завжди виступала в українському строї. Потім я поступила до Києва на факультет журналістики, хоча мріяла про акторство. Пишається своїми"фішками" - У вас за плечима дуже багато професій… - Коли перераховувати їх - треба чимало часу. Були серед них навіть дуже специфічні професії. Так, зокрема, я працювала шпрехшталмейстером у цирку - оголошувала вихід акторів на арену, офіціанткою, кухарем, відеоінженером у кіносалоні. У той час мене постійно звільняли. Але тепер той досвід став моїми "фішками", якими я пишаюсь. Адже випробувала на собі різні спеціальності, знаю їхні тонкощі та секрети. - Ви неодноразово брали участь у літературному конкурсі “Коронація слова”, отримали визнання саме завдяки йому... - Мені дуже допоміг цей конкурс. Адже його плюс у тому, що не треба оббивати пороги видавництв. Просто запаковувати свою роботу в конверт, написати псевдонім - і на цьому все. Мене це влаштовувало. Я не можу і не люблю пропонувати себе. - Що треба для того, щоб стати успішним? - Не люблю слово "успіх". Успіх дається тоді, коли в тебе вся голова в шишках! Аби стати багатим, потрібно народитись у заможній родині або бути таким розумним, щоб вигадати Facebook, McDonalds, джинси. Успіх - це механізм, який запускаєш не ти, а багато інших людей для тебе. А ти просто чесно виконуєш. - Герої ваших книжок - реальні люди? - Ще недавно я казала, що прототипів нема. Але тепер зізнаюсь, що вони є, але не такі прямі. Від різних жінок та чоловіків є щось своє. Я не люблю розповідати зміст книжок. Бо коли хтось каже, що у книжці йдеться про двох актрис, яких доглядає молода дівчина, то я в своїй книжці заперечила п’ятий постулат Евкліда про те, що паралельні світи не перетинаються… - Чому так незвично назвали свій останній роман у новелах “Я знаю, що ти знаєш, що я знаю”? Як взагалі ви обираєте назви для своїх книжок? - Можливо, це виглядає дивним, але спочатку виникає назва і... останнє речення майбутнього роману. А потім я вже починаю думати, що все це означає. Так було і з цим романом. А вже потім я почала міркувати - хто, що і про кого знає. І виникла така собі стара хазяйка котеджу фрау Шульце, яка все про всіх знає. А вже, коли почала писати текст, виявилось, що цей вираз став рефреном і для решти героїв. Адже всі вони знають про себе і про своє існування в чужій країні правду, тільки бояться вимовити її вголос... У мене майже ніколи не виникає проблем із назвами - вони приходять самі і змушують мене добре поміркувати над ними. Про кіно мріяла з дитинства   - Про кіно ви мріяли з дитинства? - Коли мені було сім років, я мріяла про те, що до мене підійде режисер і скаже: дівчинко, а ти хочеш зніматися у кіно? Тоді я це бачила так реально, що твердо могла сказати: я буду зніматися у кіно. Після цього пройшло 35 років. Я знялася у кіно... Всім кажу, коли ви чогось шалено бажаєте, то це обов'язково станеться. - Діти зараз дуже мало читають? Як примусити їх це робити частіше? - Їх неможливо примусити це робити. Сказати: читай - недостатньо. Треба обов’язково для цього мотивування. Тобто пояснити, для чого це їй робити. Я до цього ставлюся жорстко, можливо, і неправильно. Але я кажу дітям: якщо ти хочеш пити пиво під гастрономом і гикати - не читай, ти не будеш у іншому середовищі. Якщо ти будеш розширювати світ, захочеш спілкуватися з королем Англії - мусиш читати, щоб мати в кишені розумне слово. Зараз серед молоді є модне слово - успіх. Я цей термін не дуже люблю. Але скажу наступне: щоб досягти успіху в житті, мусиш дуже багато знати, варити у тій сфері, яку створюють письменники - світову та сучасну. А от старшим людям я говорю, що читання не дає мозку спати - це страшне поглинання думки. - Яку музику слухаєте? - Музику різну люблю, я тільки дискотечне "бах-бах" не люблю. Наші групи мені фактично всі подобаються - і "Океан Ельзи", і ТНМК. Я люблю Моцарта, я ним лікуюся. Дуже люблю Леграна, Едіт Піаф, Володимира Висоцького. Це дає мені енергії. Але коли сумно, ставлю диски Ігоря Жука, які полюбила, ще не знаючи його особисто. - Ваш чоловік - Ігор Жук, співак-бард. Розкажіть, як ви познайомилися? – Я давно чула пісні Ігоря по радіо і вони мені дуже подобалися. А він ніколи не читав моїх книжок, але чув прізвище. Моя подруга три роки казала, що нам треба познайомитись, бо в нас багато спільного. Але тоді ми так і не зустрілися. Пригадую, як вона мені принесла диск із записами його пісень. Їх переписали всі мої знайомі. Мені дуже подобалася пісня про Йосипа. А наше знайомство відбулося випадково завдяки колезі-журналістці.Я шукала фільм Кустуріци, звернулася до неї. А вона сказала, що має товариша, в якого ті фільми можна переписати. Я сказала, що такий варіант мене не влаштовує. Але коли вона назвала ім'я чоловіка, я, звісно, погодилась піти до нього за фільмами. Пішла - і досі не вийшла. Ніхто з нас ні в чому не був першим - все сталося швидко, одночасно, миттєво, без зайвих слів і довгих придивлянь. Саме так, як я люблю писати в своїх книжках. Тільки тоді я не знала, що так дійсно буває. Розмовляла Анеля ПРОТАСЕВИЧ   Біографія Ірен РОЗДОБУДЬКО народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе у Києві, де працювала в газеті "Родослав", коректором журналу "Сучасність",оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті "Всеукраїнські відомості", заступником головного редактора в журналі "Наталі", головним редактором у журналі "Караван історій. Україна" та журналістом у журналі "Академія". Лауреат та переможець літературних конкурсів "Коронація слова".   <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%92%D1%81%D0%B5-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%89%D0%BE-%D0%BC%D1%80%D1%96%D1%94%D1%82%D0%B5-%D1%83-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%96-%D0%B7%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%D1%94-%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F-%D0%86%D1%80%D0%B5%D0%BD-%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE-10213243.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Для маленьких читачів презентували книжку про пригоди у Теребовлі http://nter.net.ua/main/18175-dlya-malenkix-chitachiv-prezentuvali-knizhku-pro-prigodi-u-terebovli.html Маленькі мандрівники Славко та Софійка тепер шукають нових пригод у Теребовлі. Тут – таємниці замку, подорожі історичними місцями та легенди про її мешканців на кожному кроці. Нова книжка Наталки Михно «Теребовля» стала вже другою у серії історичних оповідей для дітей про найцікавіші містечка, села та селища Тернопільщини «Скарби твого міста». Wed, 30 Nov 2011 08:11:00 +0200

Першим стало видання «Микулинці». Там читачі знайомляться з головними персонажами – непосидючим Славком та виваженою Софійкою. «Теребовля», каже авторка книжки, для неї – особливе видання. Саме це містечко найтісніше пов’язане з її життям.   Наталка Михно: «Ця книжечка для мене має особливий теплий спомин про дитинство. І вона мабуть є тією книжкою, яка несе подарунок тієї любові до свого рідного міста».   Не може обійтись серія і без обласного центру, впевнена авторка. Тому вже працює над новою книжкою. Тепер Славко та Софія розповідатимуть своїм юним читачам про Тернопіль. Книжку планує Наталка Михно видати до Дня міста.   Наталка Михно: «Тепер вони з фотоапаратом мандрують Тернополем – і знайшли дуже багато цікавинок. Я взагалі перебралася до Тернополя, щоб я могла відчути це місто і розказати про нього так, як я колись навчалася тут у студентські роки, яким я його пам’ятала і яким для мене є Тернопіль як місто юності».   Книжка, крім історії, має ще й безліч ілюстрацій, що обов’язково зацікавить юних читачів. Вартість одного примірника – близько 60 гривень. Проте головна мета, каже авторка, не заробити гроші, а розповісти про рідний край. Вона обіцяє, що усі бажаючі матимуть змогу подорожувати з головними героями в майбутньому навіть безкоштовно.   Наталка Михно: «Ми хочемо виставити її в Інтернеті, бо мені вже в коментарях закидають, що «звичайно, на книжках можна заробити». Але я бажаю всім заробляти. Якщо ви не хочете заробляти на книжках, то виставте, хай люди читають її в Інтернеті».   Наталка Михно каже, що серія «Скарби твого міста» не омине жодного історично важливого чи цікавого містечка та села Тернопільщини. Проте у авторки вже є замовлення і з інших областей. Подібні видання сьогодні хочуть бачити у Золочеві та Камянці-Подільському.   ІНТБ

Кілька десятків письменників пишуть роман SMS-ками http://nter.net.ua/main/18129-kilka-desyatkiv-pismennikiv-pishut-roman-sms-kami.html Українські письменники почали складати роман, який пишуть кілька десятків авторів. Ідея виникла у Тернополі, де зустрілися поет та бард Олександр Смик та письменниця Галина Вдовиченко. Mon, 28 Nov 2011 22:24:00 +0200

"Сашко запропонував: давайте усім кагалом напишемо роман в есемесках!", - розповіла Вдовиченко . І бард скинув Галині на мобілку перше речення. Галина відповіла, перевівши листування до електронної скриньки. І відправила пас із поясненнями, що відбувається, на протилежний кінець України - у місто Суми, до Євгена Положія. Женя узяв подачу і додав до спільної справи свою частку. Того ж дня нитку розповіді підхопила киянка Лариса Денисенко, а відтак текст із продовженням опинився на електронній скриньці Ірен Роздобудько. Так почав складатися текст роману або повісті, перше речення якої було написано у День свободи, 22 листопада, а фінал має бути дописаний до кінця року. За словами організаторів проекту, на черзі - Ужгород, Харків, Івано-Франківськ, Вінниця. Дехто з письменників живуть за кордоном, але й до них теж долетить цей "лист щастя" під робочою назвою "Дубова дупа дикобраза". Чим закінчиться роман наразі нікому невідомо - пише <a href="http://bukvoid.com.ua/" target="_blank">Буквоїд</a>.

У Тернополі представили книжку "Бора" http://nter.net.ua/main/18125-u-ternopoli-predstavili-knizhku-bora.html Прототип будинку, про який йдеться у її новому романі, є на Тернопіллі. Про це розповіла львівська письменниця Галина Вдовиченко, коли презентувала 22 листопада нову книжку &bdquo;Бора” у Тернополі. Mon, 28 Nov 2011 20:50:56 +0200

- Ця книжка - про будинок у Львові, який дістався у спадок жінці з ім`ям Бора, - розповідає Галина Вдовиченко. – Там поступово збираються зовсім різні люди. А головний персонаж протягом всієї книжки розслідує своєрідний детектив – від кого їй дістався ця споруда. Над книжкою авторка працювала дев`ять місяців, але сама ідея створити цей роман виникла раніше. - Почалося все зі слова Бора – це ім`я у творі носить і головна героїня, і вілла, довкола якої розвертаються події, - каже авторка. - Ця назва ні з чим не пов’язана. Просто виникла у голові. Коли я вигадала цей будинок, то спершу не могла зрозуміти де я його бачила. Нарешті пригадала – це замок у Кременці. Авторка каже, що цей роман — як для для дорослих, так і для молоді, для чоловіків та жінок. - Для молоді цей твір буде цікавий, бо її зараз турбує, як створювати стосунки з друзями, з людьми в колективі – каже письменниця. - А також - як зрозуміти своїх близьких. У романі зустрічаються люди різних поколінь. Окрім нашого міста, &bdquo;Бору” презентували також у Львові і Києві. Першу книжку авторка видала три роки тому. Та вона завжди готує щось нове своєму читачеві. Пані Галина розповідає, що робота, яку вона зараз пише, буде більше для молоді. Головний герой наступної книги - 17-річний хлопець і авторці доводиться перетворюватися в нього під час роботи над книгою. - Зараз воно мені пишеться, і мені здається, що я впіймала хвилю, - розповідає жінка. - Його захоплення переплутуються з моїми. Зараз мені треба трошки молодіжного занурення. Тому я дуже багато слухаю, як спілкується молодь, яку музику вона слухає. Щоб краще поринути у атмосферу свого твору авторка навіть підслуховує розмови людей. - Я люблю десь сісти, і прислухатися до розмов, - продовжує жінка. - Стаю невидимкою. Наприклад: розмовляють між собою два хлопці. Мені цікаво додумати куди вони підуть, які в них плани і, що в них є приховане. Хтось може має таємну пристрасть – пише музику, але наразі, ще її нікому не показав, бо боїться яка буде реакція. Зараз ця книжка - на початковій стадії додає пані Галина. Вона навіть знайшла 18- річного хлопця, який буде її консультувати в тих питаннях, котрих вона не розуміє.   <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%A3-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B8-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D1%83-%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B0-10212261.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

У Тернополі Степан Процюк презентував “художній психоаналіз” http://nter.net.ua/main/18120-u-ternopoli-stepan-procyuk-prezentuvav-xudozhnij-psixoanaliz.html Презентував книги психоаналітичних есеїв “Аналіз крові” у педагогічному та технічному університетах письменник Степан Процюк. Mon, 28 Nov 2011 19:10:00 +0200

Також автор зачитав свої короткі історії та розмірковування над вчинками та життям людей, які потрапили у складні психологічні ситуації. Свої твори автор базує на поняттях психології та застосовує знання із психоаналізу поряд із літературними метафорами та зворотами. - Я цікавлюся психоаналізом, і моя книга є спробою психоаналітичної есеїстики, - каже Степан процюк. - Тут навіть назви есеїв говорять самі за себе - “Страх смерті”, “Тіні з’являються на світанку” - про неврози безсенсовості життя. У книжці описав багато історій людей, які стикнулися з проблемами сенсу життя. Скажімо один есей про чоловіка, який свого часу був наркоманом, і втратив від цього руки й ноги. Але він зберіг жагу до життя. І тепер його запрошують на зустрічі до підлітків, які намагалися покінчити життя самогубством. “Віддайте мені свої руки й ноги!” каже він. І ця шокова терапія на них впливає. Автор також пише про так званий “страх гострого горя”. - Це коли через горе здається, що життя втрачає сенс, - каже пан Процюк. - Я також пережив кілька разів смерті близьких людей. Тому мене й цікавить ця тема, і я можу писати про неї з розумінням. У одному з есеїв автор також виклав своє бачення звичних людських фраз, якими вони обмінюються під час зустрічей. Він каже, що фрази “У мене все по-старому. Все як завжди” - насправді звучать загрозливо. “Ця маніакальна вірність педантичному свінксу, ця педантична колісниця болота руйнує і псує людину, - зачитує автор свій есей. - Бо вона не має нічого спільного зі справжньою близькістю та істинними почуттями. Ми боїмося змін, навіть невеликих. Боїмося глянути крізь якісне збільшувальне скло на свої переконання. Ступити туди, де не бувала ще наша нога. Сказати те, що може викликати дискомфорт, чи навіть змінити наш сірий невиразний імідж — спокій, мовляв, дорожчий. І справді, ми залишаємося зі своїм спокоєм, непомітно розкладаючись у його застійних післяродових водах...”. Книгу автора можна придбати у книжкових магазинах міста.   <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%A3-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96-%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD-%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%BA-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%B2-%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7-10212248.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

У Тернополі розказували дітям про Голодомор у казках та віршах http://nter.net.ua/main/18039-u-ternopoli-rozkazuvali-dityam-pro-golodomor-u-kazkax-ta-virshax.html Книжку “Зернятко надії”, присвячену пам’яті про Голодомор 1932-33 років, презентували у п’ятницю, 25 листопада, школярам у книгарні “Є”. Sat, 26 Nov 2011 11:48:59 +0200

Книга створена таким чином, аби розповісти дітям про таке страшне явище з історії України як голодомор, не травмуючи при цьому дитячої психіки - пише <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%A3-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%B4%D1%96%D1%82%D1%8F%D0%BC-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80-%D1%83-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0%D1%85-%D1%82%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D0%B0%D1%85-10212087.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>. - Книжка поділена на дві частини, - розповідає упорядник Людмила Юрченко. - Одна - для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку, інша - для трохи старших діток. У першій частині є віршики та оповідання, які говорять про цінність хліба, про хліб як засіб виживання людей того часу. Також в оповіданнях за допомогою алегорії, зрозумілої дітям, пояснювали, що таке голод.   Скажімо, в одній із казочок дія відбувається у лісі серед звіряток. До них прийшов вовк, забрав їжу, і тваринки залишилися голодні. У другій частині книжки, розрахованій на старших дітей, - художні оповідання. Там уже може бути сумний кінець зі смертю. Книжку створили на противагу моторошним творам та спогадам очевидців, які в деталях розповідають про жахіття того часу. На презентації дітям мало розповідали про книжку. Більше гралися з ними в ігри, які розвивають інтелект та соціальну свідомість. Завдання, які вони мали виконувати, давала діткам іграшкова вівця Фрузя. - Мені подобається ця презентація, - каже учениця Олена Деркач. - Книжки ми ще не читали, але знаємо, що у Голодомор померло дуже багато людей. Це був страшний час, каже дівчинка.   - Ага. І тоді ще люди на джипах з автоматами їздили, усіх вбивали, - підказує однокласниці дев’ятирічний хлопчик збоку. Книгу можна придбати у книгарні “Є”. Коштує вона там 22 гривні.

Ірен Роздобудько співала у Тернополі пісню про муху http://nter.net.ua/culture/literatura/17890-iren-rozdobudko-spivala-u-ternopoli-pisnyu-pro-muxu.html Книгу та диск презентували у Тернополі подружжя - письменниця Ірен Роздобудько та бард Ігор Жук. Чоловік грав на гітарі, а жінка читала уривки з нових книжок. Ірен Роздобудько приїхали у Тернопіль, щоб розповісти про свою нову книгу “Я знаю, що ти знаєш, що я знаю”. На зустріч із читачами прийшов також її чоловік — Ігор Жук, який співав власні пісні із нового альбому “Листи”. Sun, 20 Nov 2011 20:44:08 +0200

Я вже вп'яте говорю “Добрий день” за кілька хвилин, що в Тернополі. Ваше місто асоціюється у мене з чимось світлим. Дякую вам за світлі очі та посмішки, - розпочала зустріч із своїми прихильниками письменниця.   Жінка щиро і легко розповідала про своє дитинство у Донецьку, про мрії зніматися в кіно, численні професії, які змінювала одна за одною. - Я працювала офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, завідувачем відеосалону у кінотеатрі, кухарем — не могла ніде надовго зачепитися, - розповідає, сміючись, жінка. - Тоді для мене це була біда, а тепер “фішка”, якою пишаюсь. Пригадала, що з дитинства мріяла зніматися у кіно. Маленькою дівчинкою вона уявляла, що до неї підходить режисер та пропонує роль у фільмі.   - Після восьмого класу я хотіла вступити у вуз на акторський факультет. Але зовнішність не була в мене акторська, тому пішла вчитись на журналіста, - пригадує вона. - Однак тепер я працюю викладачем у омріяному вузі на факультеті кінодраматургії. Збулася також мрія Ірен Роздобудько знятися у кіно. Також вона спробувала себе у ролі кіносценариста - написала сценарій до книги “Гудзик”. - Ви у це можете не вірити, але через 35 років після дитячої мрії, до мене зателефонував режисер та спитав, чи я хочу знятися у кіно, - продовжує жінка. - До того часу я так захоплювалась кіно, що готова була підмітати підлогу на майданчику. Тому погодилась. Не відмовлятися від пропозицій та сміливо мріяти закликала письменниця тернополян. А прихильники творчості Ірен Роздобудько цікавились її особистим життям та “рецептами” того, як дітей привчити до читання книг. - Дитину неможливо примусити читати, її треба мотивувати. Я кажу: хочеш пити пиво під магазином та гикати — не читай, а якщо хочеш говорити з королевою Англії — маєш читати, щоб бути цікавим іншим людям, - каже письменниця. - Читання не дає мозку заснути. Щодо сімейного життя, то воно воно в неї, як у казки Гріна “Пурпурові вітрила”, зізналась жінка. - Історія про Ассоль, Грея та пурпурові вітрила – не казка. Треба лише вміти вірити і чекати, - каже Ірен Роздобудько.   <a href="http://te.20minut.ua/news/%D0%86%D1%80%D0%B5%D0%BD-%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B0-%D1%83-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%8E-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BC%D1%83%D1%85%D1%83--10211588.html" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Своє третє «Я» Капранови показали в «Є» http://nter.net.ua/main/17825-svoye-tretye-ya-kapranovi-pokazali-v-ye.html Презентували «Щоденник моєї секретарки», грали на гітарі та гармоніці, співали пісень 16 листопада брати Капранови в книгарні «Є». Thu, 17 Nov 2011 16:50:00 +0200

Книга базується на реальних фактах, адже в офісі письменників працює кілька секретарок. Як виявилося згодом, одна з них вела свої особисті записи в робочому журналі.   ─ Одного разу ми випадково побачили такий запис: «Сьогодні Віталій Віталійович пригостив мене яблуком. Я не взяла. Вважаю, що ми ще не в тих стосунках, щоби я могла взяти у нього яблуко», ─ зачитав з пам’яті один із братів. ─ Ми були більше вражені, ніж ви. Не сподівалися, що людина , яка живе в хх1-ому столітті може так думати. Ми б не здивувалися, коли прочитали би подібне в історичних романах ХVІІІ-ХІХ століть. Виявляється, що попри весь отой цинізм, який валиться на нас з телеекранів, радіоприймачів та Інтернету ще не зіпсував справжніх людей із чистою душею та наміром. Тому й виник задум написати цей роман.   Звісно, що головним героєм роману є не секретарка, а її бос, який має все: дружину – телеведучу, красуню-коханку, бізнес на бюджетних грошах, впливових друзів та партнерів. Він ─ типовий представник так званого «бомонду» чи то «еліти», але в нього одна «біда» ─ в душі він залишається нормальною людиною. В один момент його починає розривати між правдою та грошима, коханням та обов’язком, між тим, що вчила мама й тим, що доводиться робити…   ─ Вирішили будувати роман на власному досвіді, свого часу довелося працювати у серйозному бізнесі, і щойно виникла ідея «Щоденника», ми взялися згадувати події, свідками яких були, ─ продовжують письменники. ─ Однак, відколи в романі було поставлено крапку, стало зрозумілим, що використати вдалося менш, ніж десяту частину згаданого. Причина проста – якби ми написали все, то ніхто б не повірив, що це правда.   Своєрідним каталізатором у творі виступає саме щоденник помічниці (секретарки), який раптом знаходить бос. Після прочитання щоденникових записів він дивиться на світ іншими очима. Варто зазначити, що події роману відбуваються на тлі правдивих подій передреволюційного 2004 року.   ─ Ми спеціально взяли це історичне тло, щоби дослідити наскільки довго людина може пригнічувати в собі те, чого навчили батьки, ─ кажуть письменники. ─ Також символічним є і яйце, яке на обкладинці. Тут може бути мільйон тлумачень. Найпопулярнішими є такі, що це яйце, яке «летіло» в Януковича та яйце як символ світу.   У кожної людини, а особливо творчої, є своє друге «Я» проте у Братів Капранових їх аж 3, саме останнє провокує майстрів пера писати не завжди серйозні тексти, а бешкетні вірші.   ─ Спочатку ми намагалися приборкати наше третє «Я». Нам це не вдавалося, тому вирішили, що творчість під його впливом будемо оприлюднювати й, можливо, тоді його не стане (сміються)…   Також Капранови повідомили, що на них ображені критики за те, що вони пишуть дуже просто, не даючи таким чином критику «покопирсатися» в творчості.   Наостанок брати продекламували кілька віршованих замальовок про презервативи, гетеро-сексуальність й присвяту Оксані Забужко з її ґендерними питаннями. Після чого всі охочі могли сфотографуватися та взяти автограф у відомих письменників.   Оксана Чуйко <a href="http://gazeta-misto.te.ua/?p=3383" target="_blank">Місто</a>

Книгу про Стіва Джобса на українську перекладатимуть тернополяни http://nter.net.ua/main/17189-knigu-pro-stiva-dzhobsa-na-ukrayinsku-perekladatimut-ternopolyani.html Книга про Стіва Джоса незабаром вийде ще й українською.  Про це у своєму блозі повідомила письменниця і перекладачка Надійка Гербіш.  Fri, 28 Oct 2011 11:53:26 +0300

"Видавництво "Брайт Стар Паблішинг" отримало контракт на переклад книги "Steve Jobs" by Isaakson - і вже наступного місяця вона вийде українською. А двоє перекладачів із Тернополя, до речі, - Олеся Кравчук і Любомир Крупницький погодилися перекладати її разом зі мною, тож робота має піти веселіше й швидше. Радості моїй немає меж!" - пише Надійка Гербіш.

У Тернополі видали заборонені оповідання http://nter.net.ua/main/16865-u-ternopoli-vidali-zaboroneni-opovidannya.html Книжка “Легенди з Книги Джунглів”, куди увійшло 7 оповідань Ред’ярда Кіплінга, побачила світ у Тернополі Українською мовою її раніше не видавали, оскільки радянська влада піддавала їх цензурі. Mon, 17 Oct 2011 09:34:00 +0300

- Ці оповідання Кіплінга про пригоди хлопчика Мауглі в радянські часи викинули, бо тут йде мова про обов’язок, патріотизм і служіння державі, – каже перекладач Володимир Чернишенко. – Також ідеться про табірних тварин, які працювали у британській армії. Це були воли, що тягнули гармати і коні, на яких воювала кавалерія. До книги додали карту місць, де відбувалися події, та аудіодиск із піснями на слова Кіплінга. Музику написав і виконав київський рок-музикант Сергій Василюк.   <a href="http://te.20minut.ua/news/10208878" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Андрухович затіяв літературну гру з читачами на Facebook http://nter.net.ua/main/16789-andruxovich-zatiyav-literaturnu-gru-z-chitachami-na-facebook.html Український письменник Юрій Андрухович на своїй сторінці у Facebook веде з читачами літературну гру за мотивами свого нового роману «Лексикон інтимних міст». Thu, 13 Oct 2011 19:03:00 +0300

Приз за перемогу – запрошення на презентацію нового роману, котра запланована на 11 листопада 2011 року. Щоб отримати його, потрібно вступити у своєрідну літературну гру з автором і текстом.   Щотижня на сторінці з’являється нова цитата, обрана самим Андруховичем. Завдання читачів - відгадати, про яке місто йдеться. Це може бути словесне пояснення, фото, малюнок. Важливо не тільки те, чи відповідь буде правильною, а й її дотепність та оригінальність, цікаві спогади, емоції, викликані написаним, а, можливо, навіть продовження розпочатої історії. Відповіді відбиратиме особисто Юрій Андрухович. Автори найцікавіших коментарів отримають у подарунок його книгу.   Уже зараз у грі на Facebook бере участь понад 300 людей. «Найлегше читачі відгадали міста Дніпропетровськ і Венецію, додаючи оригінальні коментарі, міні-розповіді, фантазії. Це допомагає їм спробувати себе у ролі детективів та дослідників, вирушити у мандри світом книги. Хтозна, можливо, нас чекають нові географічні та літературні відкриття», - зазначають організатори.   Нагадаємо, «Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами, ці різножанрові тексти – від есе й оповідань до віршів у прозі – разом становлять автобіографічний атлас світу письменника. Крім того, кожна «лексиконна» пригода є чітко вписаною не лише у просторові, а й у часові координати, що дає змогу читачеві здійснити слідом за автором 111 приватно-історичних стрибків від середини 60-х років минулого століття до наших днів. Навряд чи варто очікувати від цього атласу, цього вкрай суб’єктивного «посібника з геопоетики і космополітики» об’єктивних характеристик Києва і Львова, Москви і Варшави, Нью-Йорка і Єнакієвого. Але в ньому напевно, можна знайти художньо важливіші речі: атмосферу, настрій, образи, запахи й смаки улюблених міст і місць, як вони закарбувалися у пам’яті автора. А також миттєві спостереження і глибші рефлексії, ліричність і смуток, іронію і сарказм – тобто усе те, завдяки чому наше спілкування зі світом набуває ознак інтимності», - зазначив про книгу Олександр Бойченко.   «Лексикон інтимних міст» стане першим прозовим книжковим проектом, що буде здійснений в рамках Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. “Так сталося передусім тому, що я люблю чинити за принципом "а чому б і ні?", - коментує свою співпрацю з Фестивалем як видавцем сам Юрій Андрухович. - А по-друге: мені сподобався минулорічний - він був перший - фестиваль. Я завжди мріяв про те, щоб десь у нашій країні такий був. Тепер мені хочеться, щоб він ріс і розвивався в інших напрямках - не тільки у традиційно фестивальному, але й у видавничому. Цією книжкою я, скажімо так, роблю свій внесок у цю справу. Я люблю співпрацювати з видавцями по-хорошому і на повну. Тому навіть не знаю, чого б хотілось очікувати від «Меридіану» як видавця. Напевно, все-таки ось чого: своєчасного виходу книжки. Позаяк дата презентації визначилася сама собою, ми не маємо права її провалити. А все інше додасться».   <a href="http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?andruhovich_zatiyav_literaturnu_gru_z_chitachami_na_facebook&objectId=1238508" target="_blank">ZAXID.NET</a>

Знайомство з автором. Автограф-сесія Наталії Михно http://nter.net.ua/main/16654-znajomstvo-z-avtorom-avtograf-sesiya-nataliyi-mixno.html Недавно в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Затонського відбулась автограф-сесія письменниці Наталії Михно. З-під її пера у світ вийшло вже п’ять книжок: «Марево духу», «Аристократи духу», «Звільнення» та дві книги з серії «Мандрівка Україною» - «Скарби твого міста: Теребовля» та «Скарби твого селища: Микулинці». Sun, 09 Oct 2011 18:54:00 +0300

На зустріч із Наталією Михно завітали голова обласного осередку Всеукраїнської громадської організації «Молода Просвіта» Ірина Матіяш та студенти. Перед присутніми розкрили кілька сторінок із біографії авторки, а потім студентка тернопільського музичного училища Христина Ількевич зачитала уривок з книги «Скарби твого селища: Микулинці». Після чого пані Наталя коротко розповіла про власні книги й здивувала всіх історіями та фактами, які надихали її під час написання.   Деякі книги Наталії Михно побачили світ у тернопільському видавництві «Джура», а найновіша - у львівському «Астролябія». Авторка зазначила, що в майбутньому вона планує і надалі співпрацювати з львівським видавництвом.   До слова, «Скарби твого селища: Микулинці» вийшла друком завдяки щедрій фінансовій підтримці Богдана Буртака. Це видання є продовженням цікавих пригод двох юних героїв Славка та Софії, з якими читачі познайомились у першому виданні «Скарби твого міста: Теребовля».   Як зауважила письменниця, незабаром читачі побачать ще не одну книжку, багату на захоплюючі історії про рідний край.   Ольга ДМИТРАШ <a href="http://svoboda.te.ua/zustrichi-bez-proschan/znayomstvo-z-avtorom.-avtograf-sesiya-nataliyi-mihno.html" target="_blank">"Свобода"</a>

Вийшла в світ книга "Іван Франко і Тернопільщина" http://nter.net.ua/main/16242-vijshla-v-svit-kniga-ivan-franko-i-ternopilshhina.html У рамках святкування Всеукраїнського дня бібліотек в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці презентували нову книгу тернопільських авторів Богдана Мельничука і Віктора УніЯта "Іван Франко і Тернопільщина". Книга увібрала в себе багато цікавих деталей з життя Каменяра. Документально-краєзнавча збірка обов'язково стане у пригоді педагогам, студентам, старшокласникам, краєзнавцям та усім поціновувачам творчості Івана Франка, переконані автори книги. Sun, 25 Sep 2011 11:47:50 +0300

Життя і творчість Івана Франка тісно пов'язані з Тернопіллям. Вперше в нашому місті Іван Франко побував у лютому 1883 року. Згодом як кореспондент газети “Кур’єр львівський” відвідав крайову етнографічну виставку у 1887 році. Був у Купчинцях, Драгоманівці, на Гусятинщині, Чортківщині. У Тернополі є багато місць, пов"язаних з перебуванням та діяльністю великого Каменяра. У будинку обласної філармонії 5 квітня 1905 року письменник і громадський діяч виступав на селянському вічі, а в 1911 році читав свою поему “Мойсей”. Сьогодні на Тернопільщині Франка пам"ятають.В області на честь "титана праці" споруджено 27 пам'ятників і близько чотирьох сотень пам'ятних таблиць.   Богдан МЕЛЬНИЧУК,  співавтор книги "Іван Франко і Тернопільщина" Львівські "франкознавці" визначали скільки ж творів, сільки ж томів треба, щоб вкласти всі твори Франка. І боялися цю цифру називати тому, що в цей час якраз виходило чергове видання творів Леніна. Воно було таке синє у 55 томах, а Франка за приблизними підрахунками поза 100 томів. Тобто Франко в 2 рази більше писав, ніж написав Ленін. Безперечно ніхто за таких умов не міг дозволити видавати такий обсяг творів Івана Франка.   В книгу "Іван Франко і Тернопільщина" увійшли атобіографія Івана Франка та біографічні розвідки авторів книги. Упорядники зібрали спогади тернополян та мешканців області про перебування видатного Каменяра на Тернопільщині. Має книга і поетичну частину. Сюди помістили поезую Франка, написану на Тернопіллі, та вірші наших аворів про відомого письменника та науковця. Окремим розділом стало листування Франка з уродженцями Тернопілля.   Віктор УНІЯТ,  співавтор книги "Іван Франко і Тернопільщина" Думав, видав Медведик вже про Франка, інші автори. Думаю, що то ще нового можна знайти і про Тернопільщину, і про Франка. Але коли ще раз передився матеріали, які в мене були, то я побачив, що там дуже багато ще треба працювати. І почали спочатку з 50 томів, з 50-томника Франка. Ми дуже багато використали матеріалів саме з листування Івана Франка. Це сотні листів. Доречі ця тема ще недосліджена.   Книгу "Іван Франко і Тернопільщина" можна знайти в книгарнях міста та в читальному залі Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки.   <a href="http://www.tv4.te.ua/news/1147-----q---q" target="_blank">ТВ4</a>

Новозеландська поетеса представила тернополянам свою книгу http://nter.net.ua/main/16231-novozelandska-poetesa-predstavila-ternopolyanam-svoyu-knigu.html Селіна Тусітала Марш навчає новозеландської й тихоокеанської літератури і літературної творчості в Університеті Окленду, Нова Зеландія. Вона є першим островитянином, який отримав ступінь доктора філософії на новозеладському факультеті англійської філології. Sat, 24 Sep 2011 17:35:00 +0300

Новозеландська поетеса Селіна Тусітала Марш вперше завітала в Україну. Використовуючи мову тіла, читала свої поезії і для тернополян в галереї “Бункермуз” 21 вересня. Зустріч виявилася дещо імпоровізаційною, а тому не всі охочі могли поспілкуватися із гостею, каже тернопільський письменник Юрій Завадський. - Селіна є учасником Шостого міжнародного літературного фестивалю у Львові, - розповідає він. – На моє запрошення вона погодилася відвідати ще одне західноукраїнське місто – Тернопіль. Літераторка презентувала свою першу книгу, назва якої у перекладі із новозеландської звучить приблизно “Тихоокеанський островитянин, який швидко говорить”. До речі, у 2009 році вона отримала за неї національну премію. - Ми познайомилися із Селіною через Інтернет, - продовжує Юрій. – Я переклав кілька її текстів українською мовою і надіслав їй. Якщо чесно, працювати з поезіями авторки було досить складно. Адже мова жителів Нової Зеландії трохи специфічна. Окрім робіт поетеси, зацікавило тернополянина ще й походження Селіни. За його словами, вона має має самоанське, тувалійське, британське і французьке походження. Мама – самоанка, а тато – європеєць. Свого часу вони емігрували в Нову Зелендію. - Мама Селіни була неписьменною, але дуже хотіла, щоб її донька зростала у звичаях і традиціях Нової Зеландії, - каже він. – Проте поетеса шкодує, що майже не розмовляє самоанською мовою. У 2004 році Селіна Тусітала Марш захистила докторську дисертацію з англійської філології. До речі, вона – єдини вихідець із Тихоокеанських островів, яка захистила дисертацію. Вона вивчала літературу місцевих культур, і у своїй роботі відкрила світові імена раніше невідомих літераторів. Наразі поетеса викладає в Оклендському університеті, який входить у 50 найкращих вузів світу. Звертаючись до тернополян, новозеландська гостя заговорила українською – “Добрий день”. Ще, як вона розповіла, знає слово “дякую” та записала всі назви страв, які їла в Тернополі. - Тусітала – це моє дівоче ім’я, - говорить вона. – Тусі означає “вказувати початок”, а “тала” – “історія, розповідь, байка”. Перший свій вірш написала в 11 років про небезпечність атомної бомби. Він викликав резонанс серед людей, і я зрозуміла, що можу силою слова впливати на процеси, що відбуваються в суспільстві. Тож найбільше змальовую проблеми місцевого населення, але не забуваю і про інтимну лірику. Поезію Селіни Тусітали Марш люблять новозеландські письменники, бізнесмени й навіть міністри. Кілька творів вона зачитала й тернополянам. Читаючи, жінка не просто дивилася в книгу. Вона увесь час імпульсивно жестикулювала, ніби малювала в повітрі якісь образи. До того ж, читання супроводжувала музика. - Я люблю не тільки читати свої тексти, а й показувати їх, - акцентує гостя. – Хочу, щоб люди проникли всередину моїх віршів, відчули їхнє дихання. Наприкінці зустрічі поетеса висловила сподівання, що в майбутньому ще обов’язково завітає в Тернопіль, щоб продовжувати вивчати українські традиції.   <a href="http://te.20minut.ua" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Тернопільських письменників відзначили на всеукраїнському конкурсі http://nter.net.ua/main/15978-ternopilskix-pismennikiv-vidznachili-na-vseukrayinskomu-konkursi.html У районному центрі Турці на Львівщині підбили підсумки XV Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска – визначного громадсько-політична діяча. Tue, 13 Sep 2011 13:48:00 +0300

Це всеукраїнське творче змагання нинішнього року проводили у трьох номінаціях: художня література, історія і краєзнавство, етнографія та мистецтво. Журі розглянуло понад 150 творів більш як ста авторів. Загалом визначили сім лауреатів. Приємно, що серед переможців є й наші земляки.   Зокрема, у номінації “художня література” лауреатом став тернополянин Богдан Мельничук за двотомник вибраних новел “Суд без суду” та “Зек, вождь і Гарсіа Лорка”, а також за тексти пісень у збірнику “Сад любові-2”. Дипломами 2 ступеня в цій же номінації відзначили поетів Євгена Зозуляка і Володимира Хом’яка із Тернополя та літераторку Оксану Кондру з Озерян Борщівського району.   Грамотою нагородили й тернопільську письменницю Марію Баліцьку. Варто додати, що торік вона та Леся Любарська з Борщова стали лауреатками XIV конкурсу імені М.Утриска.   <a href="http://svoboda.te.ua/zustrichi-bez-proschan/ternopilskih-pismennikiv-vidznachili-na-vseukrayinskomu-konkursi.html" target="_blank">"Свобода"</a>

Книгу тернопільського видавництва визнали кращою на Міжнародному бієнале ілюстрації http://nter.net.ua/main/15977-knigu-ternopilskogo-vidavnictva-viznali-krashhoyu-na-mizhnarodnomu-biyenale-ilyustraciyi.html Книгу «Рукавчика», яка побачила світ у тернопільському видавництві «Богдан», визнали кращою на Міжнародному бієнале ілюстрації в Братиславі «ВІВ 2011». Конкурс відбувається раз на два роки в столиці Словаччини. Tue, 13 Sep 2011 13:27:00 +0300

Дитячу книгу «Рукавичка» проілюстрували у львівській творчій майстерні «Аґрафка» Романа Романишин та Андрій Лесів, а побачила світ вона у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан».   Творча майстерна «Аґрафка» займається ілюструванням та проектуванням книг з 2005 року. Протягом останнього року Романа та Андрій плідно співпрацюють з тернопільським видавництвом.   Нагадаємо, бієнале «ВІВ» відбувається з 1967 року і є одним з найповажніших світових конкурсів у царині дитячої книги та ілюстрації. Цьогоріч на конкурс представили 458 книг із 44 країн. «Рукавичка» отримала приз «Почесна відзнака видавцю».   <a href="http://svoboda.te.ua/mistetstvo/varto-pochitati.-vagoma-peremoga-dityachoyi-knizhki.html" target="_blank">"Свобода"</a>

У Тернополі презентували книгу для дітей «Дана і дракон» http://nter.net.ua/main/15697-u-ternopoli-prezentuvali-knigu-dlya-ditej-dana-i-drakon.html Дорослі разом з дітьми готували торт з картону і говорили про драконів та русалок. Так тернополян знайомили з книгою харків’янки Олесі Чертової. «Дана і дракон» вийшла друком у львівському видавництві. У Тернополі її презентували у книгарні «Є». До видання увійшло дві невеликі повісті «Дана і дракон» та «Дана і русалка» написані у популярному зараз стилі фентезі. Ілюструвала пригоди львів’янка Юлія Процишина.   Thu, 01 Sep 2011 09:48:00 +0300

Христина Тузяк, РR-менеджер видавництва: «Існує дуже багато міфів про драконів. І ці міфи є дуже філософські та дорослі. А наші книжки – дитячі, і їх дуже легко зрозуміти».   Щоб слухати про Данині пригоди було цікавіше, маленьким гостям влаштували майстер-клас з виготовлення картонного торту, який можна використовувати як подарункові пакуночки. Заняття виявилось настільки цікавим, що до рукоділля долучились не тільки батьки, а й журналісти.   ІНТБ

Мар'яна Луна написала про критичні дні в Україні http://nter.net.ua/main/15361-maryana-luna-napisala-pro-kritichni-dni-v-ukrayini.html Свою першу поетичну збірку Made in Ukraine презентувала в Тернополі молода українська поетеса Мар'яна Луна. Із 700 творів дівчини до книжки увійшли 73. Всі твори дівчини пронизані іронічною відвертістю. Каже, писала під впливом сьогоднішніх життєвих реалій. Thu, 18 Aug 2011 09:16:16 +0300

Зустріч із поетесою відбулася в четвер, 11 серпня, у арт-барі “Коза”. - Цю книжку видали з ініціативи мого редактора, який побачив, що я уже дозріла до того віку, що почала відкривати свої вірші людям, а не писати просто в шухляду, - каже поетеса. - Тоді він сказав: “Перестань вештатися по фестивалях з листочком - всі нормальні люди вже видали книгу”. Найближчим часом я йому відправила 700 своїх творів. Він з них усіх вибрав 73.   Після цього, за словами авторки, вони активно працювали над редагуванням майбутньої збірки - близько півроку. І нарешті видали її друком. Назву Made in Ukraine для своєї книги Мар'яна вибрала тому, що все описане в ній - навіяне впливом українських друзів дівчини та тими подіями, які зараз відбуваються в Україні.   Сучасне становище нашої держави молода поетеса зобразила як “критичні дні”. Загалом більшість її творів пронизані іронізованою буденністю - вона пише про маніяків (“...Я була для них - медом помазана”), повій, жінок (“...Ото дупа, то - дупище”), маршрутки, любов, відвертість (“...Я не соромлюсь природи - я родягаюсь повільно”).   - Та й загалом Made in Ukraine - це такий лейбл, яким я дуже пишаюся, - продовжує авторка. - Купила колись майку із таким же написом, то так тішилася. Адже кругом тільки й читаєш made in China. А тут своє, справді якісне і добротне. Обкладинку до збірки авторка намалювала сама, але ще до того, як запланувала видати збірку. Дуже хотіла бачити її на білому фоні. Окрім того, на полях кожної сторінки зображені “анімашки”. Коли гортати книжку, то вони “рухаються”. Їх намалювала знайома художниця. Проте купити збірку в книгарнях міста тернополяни не матимуть змоги. Бо магазини не приймають книги в продаж від фізичних осіб. А оформлятися як приватний підприємець дівчина не хоче.   - За це ж державі ще й 700 гривень потрібно заплатити, - каже авторка. - Я вирішила, що краще їздитиму по різних містах і особисто “просуватиму” свою книгу, аніж платитиму невідомо за що якимось міфічним чиновникам. Вони цього не заслуговують. Тому за потреби Мар'яна Луна готова переслати поштою свою збірку з особистим автографом у будь-яку точку України. Зв'язатися з нею можна за телефоном 0671838535.   <a href="http://te.20minut.ua/news/10204197" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Тернопіль-ідеальне місто для проживання, кажуть брати Капранови http://nter.net.ua/main/14522-ternopil-idealne-misto-dlya-prozhivannya-kazhut-brati-kapranovi.html Брати Капранови - популярні письменники та успішні видавці. У Тернопіль приїздили двічі. Перед тернополянами постали просто - як оригінальні люди з відмінним почуттям гумору. Їх двоє, але коли вони говорять, здається, що слухаєш одну людину. Sun, 24 Jul 2011 20:15:33 +0300

Там, де зупиняється один, відразу його думку підхоплює інший. І якби це у них не виходило так природно й гармонійно, можна було б запідозрити їх у ретельно спланованій постановці. Але ні, мимоволі розумієш: перший - продовження другого. Або ж навпаки, другий - продовження першого? Вражає: удвох вони сприймаються як одне ціле, а коли поодинці, все одно відчуваєш присутність іншого. Як це їм вдається, розповів один із братів Капранових - Дмитро.   Одна біографія на двох - Хто серед вас старший, а хто молодший? - У нас вважається, що першим народився я, а мій брат Віталій з’явився на світ на 15 хвилин пізніше. Але це за умови, що нас не переплутали відразу після народження. Тому за сімейним міфом я старший, а Віталій - молодший. Це, звiсно, так, якщо Віталій дійсно Віталій, а я дійсно Дмитро, а не навпаки... - У вашій біографії йдеться, наче про одну людину: родилися, вчилися, працювали, переїжджали і, навіть, одружилися в один і той же час. Важко віриться, що життя ніколи вас не розводило по різних стежках. - Ми навмисно маємо одну біографію на двох, і навіть тоді, коли життя нас розводило, ми мінялися місцями для того, щоб отримати спільний досвід. Тобто, наприклад, Віталій працював тренером, а я вчився на водія. І ми мінялися: Віталій тиждень ходив в автошколу, а я замість нього проводив уроки в сільській школі. До речі, довгий час ніхто цього не помічав. Можливо, тому, що не знали взагалі про існування другого з нас. - Розкажіть про якийсь кумедний випадок із свого життя? - Якось я замість Віталія вперше їхав як вчитель у сільську школу. Він мені все детально описав: школа там-то, зустріне тебе такий-то чоловік - це директор, він обов’язково вийде привітатися, далі зорієнтуєшся. І ось я приходжу, ніхто нічого навіть не запідозрив, розпочинається урок, я віддаю команду дітям: “Шикуйсь, струнко!”. Тут “вирулює” один маленький шкет і так підозріло: “Віталію Віталійовичу, а ви Віталій Віталійович чи ні?”. Тобто у них спрацювала якась інтуїція. Решта - ні дорослі, ні малі - нас не розрізняли. - Невже жодного разу тривалий час не залишалися один без одного? - Був такий період, коли ми не мали можливості бути разом. Це було пов’язано з переїздом в Україну. У Київ я приїхав швидше, щоб підготувати тут “плацдарм”, а Віталій залишився в Москві з двома родинами. Тим часом в Україні я купив будинок, перебудував його, знайшов роботу, після цього перетягнув наші сім’ї. Але Віталій переїхав тільки через півроку. За весь час ми не втрачали зв’язку, щодня спілкувалися по телефону. Тоді це було дуже дорого, і рахунки за переговори приходили з тризначними сумами. Але ніщо не заважало нам щовечора з’єднуватися і звітувати один одному за день. Це була справжня параноя, повторення якої ми вже більше не допускали.   Хочемо втриматись - Коли ви переїхали в Україну, почали займатися видавничою справою. За 13 років роботи у цій сфері ви, безумовно, пережили різне. Минулий рік, як відомо, видався досить важким. Чого очікуєте від 2011 року? - Ще на початку цього року ми прогнозували поглиблення кризи у видавничій справі. І, на жаль, ми мали рацію, 2011 рік буде значно гіршим за попередні. Більшість маленьких видавництв, які видають максимум 1-2 книжки, закриються. Щодо себе, то ми поки не робили ставок ні на виживання, ні на смерть. Швидше за все, якщо виживемо, то ледь-ледь, і це буде дуже хороший варіант. Справа в тому, що читацький попит у нас задовольняється російськими видавцями. Українська література існує для якогось вузького прошарку. Тому ми партизанимо, працюємо для “людей з особливими потребами”, тобто тих, у яких особлива потреба - читати саме українською. А коли криза, і в людей немає грошей, то перше від чого вони відмовляються - від надмірності, а надмірність - це українська книжка. Тобто ми зараз балансуємо на межі виживання, робимо усе, щоб втриматися, здаватися не збираємося, але там подивимося. - Незабаром з’явиться ваш новий роман “Щоденник моєї секретарки”. Саме цим твором ви хочете познайомити два табори своєї аудиторії, яку ви ж самі ділите на шанувальників публіцистики і прихильників художньої літератури. За рахунок чого вони мають об’єднатися? - Роман “Щоденник моєї секретарки” вийде у вересні, і не знаю, чи познайомляться вони між собою. Справа у тому, що публіцистика зачіпає ширші кола і за рахунок своєї гіперактуальності підіймає дуже багато людей, які не є читачами художки. Але наша майбутня художка - реалістична і актуальна, така собі особиста хроніка 2003-2004 рр. Це спроба глянути очима нормальної, чистої людини на життя українського вищого світу. Це хроніка життя нашого героя, а з ним і життя країни. Сподіваємося, що на межі публіцистичного інтересу літературу вдасться “впарити” шанувальникам публіцистики. Ну, а в читачах, які цінують нашу художню літературу, ми більше впевнені. Для них ми намагалися зберегти в “Щоденнику моєї секретарки” все те, що вони цінують. Не знаю, вдалося чи ні? Роман народився, але не виключено, що потерпить повне фіаско. Взагалі, коли виходить нова книжка, завжди страшно. Надіємося, що все буде гаразд.   Досліджують світ - Ваша творчість є надзвичайно яскравою. Скажіть, звідки ви черпаєте натхнення для створення сюжетів? - Для нас література - це не спосіб самовираження чи самореалізації, а спосіб дослідження світу. На нашу думку, письменник повинен досліджувати людей, характери, ситуації, той зріз часу, в якому він живе. Наша задача - фіксувати все навкруги, що ми, власне, й намагаємося робити. От скажіть, який письменник зміг би вигадати, що колись президент відріже журналістові голову, а міністр внутрішніх справ застрелиться двома пострілами в скроню, і ми будемо свідками цього всього? Таке не придумає автор жодного найбільш ідіотського роману, але це було насправді. І в нашому житті щодня трапляються трагедії, драми, комедії, варті Мольєра чи Шекспіра. Тому ми не додаємо собі роботи вигадувати сюжети, бо вийде дурня. Ми беремо те, що є, і обробляємо: десь підпиляли, десь закруглили, щоб це стало літературою. - Тема містики займає чільне місце у вашій творчості. Звідки такий поглиблений інтерес до українських відьом? - Ми виросли в Очакові Миколаївської області. Наша мама родом з Одещини, батько з Миколаївщини, тобто ми - втілений Південь. Із дитинства ми звикли, що наш Очаків є найбільш містичним містом на землі. У нас практично всі жінки займаються таким собі своєрідним видом спорту: роблять - відробляють, приворожують - відворожують. Яким же було наше здивування, коли ми приїхали до Львова, а там - така ж історія. Аналогічне відкриття нас чекало й на Буковині. Насправді містична традиція існує всюди. І наше завдання як художників, зберегти портрет України такої, як ми її знаємо. - Читачам цікава тема містики, відьомства... - Ми вирішили зробити своєрідний містичний зріз, тобто проаналізувати, як почуває себе містика не в казках, не в “Лісовій пісні”, не в Гоголя, а в реальному житті. Як наслідок, у 2001 році вийшла книга “Кобзар 2000”, де ми не використали жодної вигаданої історії. У вересні минулого року книга, доповнена новими розповідями про чаклунські перипетії, пережила сьоме видання, і це ще не фініш. Тому що тема містики, яку ми зачепили, тема жінки - настільки бездонна, що чим глибше пірнаєш у неї, тим більше перед тобою відкривається. У сучасних українських відьом є велика проблема - вони втратили “шкуру”. Українські відьми завжди були спадково вченими, вони знали, як стримувати себе і не робити того, чого не варто. Сьогодні українські жінки, маючи магічний потенціал, лихі на язик, випадково зурочують, вони не вміють себе контролювати. Жити поряд з відьмою - це жити на вулкані: вона і собі зробить, і тобі, і потім не відмолиш. Тому потрібно відродити нормальні школи з приборкання чаклунського дару і повернути все в цивілізоване річище, бо буде біда. Це гірше ніж Хіросіма.   Тернопіль - місто для життя - Ви вперше в Тернополі? - У Тернополі були півтора рази (сміється - прим. ред.). Я так кажу, бо вперше я приїжджав сюди сам, Віталія не було. - Якщо б комусь рекомендували поїхати в Тернопіль, які б аргументи на користь нашого міста навели? - Тернопіль - це місто для життя. Знаєте, як картопля буває для пюре і для печені, так і міста є для життя, як Тернопіль, і для кар’єри, як Київ. Це столичне місто, де купа д’Артаньянів з Донецька, Харкова, Криму. І ми такі самі були... Всі ці д’Артаньяни задають агресивний, швидкий темп життя, певну ненаситність. Тернопіль - це місто, де перехожі дивляться в очі один одному. У Києві це теж присутнє, але рідко трапляється. А в Тернополі це все є і дай, Боже, його зберегти. Одним словом, брати Гадюкіни були праві: “Файне місто Тернопіль”. - Думок про переїзд у наше місто не виникло? - Для людей, які цінують себе, які хочуть мати час на власне життя, а не на звершення, кар’єру чи на виживання, Тернопіль - ідеальне місце для проживання. Тому що в цьому колоритному і самобутньому місті жити можна, причому пристойно. Я думаю, ми змогли би жити в Тернополі. - Як ви проводите свій вільний час? - Здебільшого в поїздках. Розмовляла Ірина РИБНІЦЬКА, 097-520-0899   Довідка Віталій та Дмитро Капранови народилися 24 липня 1967 р. в м. Дубоссари, нині Молдова. Вищу освіту отримували в Уральському Політехнічному інституті та Московському енергетичному інституті за фахом “Технічна кібернетика”. У різні часи мали такі професії: тренер з класичної боротьби, прибиральник, інженер, програміст, менеджер фармацевтичної компанії, фінансовий директор. Зараз вони - письменники, публіцисти, засновники видавництва “Зелений пес”, каталогу “Книгоноша” (книжки поштою), газети “Друг читача”, громадські діячі 1998 року Капранови переїхали з Москви до Києва. У 2000 р. запустили видавництво “Зелений пес”. У 2001 р. - перша книга “Кобзар 2000”, 2004 р. - роман “Приворотне зілля”, 2006 р. - роман “Розмір має значення”, у 2007 р. видали книгу статей “Закон Братів Капранових”. Захоплення: творчість, класична боротьба, гітара, фортепіано. Одружені, мають синів і дочок. У Дмитра й Світлани - сини Сергій і Дмитро, а у Віталія з Інною - дочка Оксана й син Андрій.   <a href="http://te.20minut.ua" target="_blank">"20 хвилин"</a>

Марта Томахів: «Лише за день перед остаточною редакцією книги я забила на сполох – не хочу книги без назви!» http://nter.net.ua/main/14165-marta-tomaxiv-lishe-za-den-pered-ostatochnoyu-redakciyeyu-knigi-ya-zabila-na-spolox-ne-xochu-knigi-bez-nazvi.html Наше життя наповнюється яскравими барвами, коли маємо захоплення, яке нам подобається, коли є чим переживати і за що радіти. І насправді, знайти справу до душі дуже просто, потрібно лише дослухатися до свого серця, як це зробила молода письменниця Марта Томахів, студентка 4 курсу факультету іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету. Tue, 12 Jul 2011 14:32:00 +0300

Перед тим, як видати збірку, Марта довго вагалася. Причин, за її словами, було кілька: «По-перше, невпевненість у тому, чи варто; по-друге, фінансова сторона; по-третє, страх перед читачем».   Та доля подала дівчині знак: «Коли я побачила малюнки Зоряни Бай до моїх віршів, то всі вагання зникли. Вона настільки змогла мене «відчути», що я впевнилася на всі сто – нашу спільну працю треба обов’язково опублікувати!»   Поділилася Марта зі мною і тим, як придумала назву збірки.   «Лише за день перед остаточною редакцією книги я забила на сполох – не хочу книги без назви! Ми спільно із Юрієм Завадським та Іллею Стронґовським, який виконав дизайн мого дітища, зійшлися: «*» («астериск» - авт.), адже із цього знаку починаються майже всі мої «збіркові» вірші. Крім того, вважаю його дуже символічним, бо використовують астерикс не лише як позначення виноски для роз’яснення незрозумілого, але й у математиці, релігії».   У своїх віршах дівчина любить писати про те, що помічає довкола, на що має інший погляд. Любить філософію, але також описує свої мрії, вигадує ситуації. Розповідає, що є вірші, в основу яких ліг власний досвід, а є й такі, якими напророкувала теперішнє.   На моє запитання, що вона відчувала, тримаючи вперше у руках видану збірку, Марта відповіла: «Спокій, задоволення, полегшення. Найважчий час – коли вона у процесі друку. Переживаєш, аби все вийшло так, як ти хочеш це бачити».   Усім, хто ще не наважився познайомити світ зі свою творчістю, молода письменниця радить це зробити, бо кожна думка має право на існування. І, звичайно ж, не боятися та шукати спонсорів.   «Проте слід видавати збірку, коли ти впевнений у своїх віршах і передусім сам їх любиш», - вважає Марта.   Христина КАЧМАРИК, слухачка студії юних журналістів при газеті <a href="http://svoboda.te.ua/" target="_blank">«Свобода»</a>

Найкасовіший автор в Україні – народ, - Іван Малкович http://nter.net.ua/main/13932-najkasovishij-avtor-v-ukrayini-narod-ivan-malkovich.html «Українські народні казки» є однією з найбільш багатотиражних національних книг. Про це повідомив поет і видавець Іван Малкович. «Найбільш касовий автор - український народ, - зізнався видавець. - Тому що ми видали &bdquo;100 казок“ у двох томах. Mon, 04 Jul 2011 13:23:00 +0300

І тільки перший том розійшовся тиражем 70 тис. примірників! Зараз у роботі третій - останній - том. Ці книги яскраво ілюстровані. Над ними працювали найкращі художники...»   Говорячи про нові фігури українського літературного процесу, яких відносять до «багатотиражників» (наприклад, Люко Дашвар), І.Малкович зазначив: «Кажуть, що вона дуже успішна. Але це не мій шлях - ганятися за кимось успішним, перевербовувати його...У мене й самого іноді трапляються тиражні книги. Наприклад, &bdquo;Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко розійшлися рекордним накладом - 80 тисяч! Хоча, напевно, насправді вже продано десь тисяч 100 і навіть більше...»   І.Малкович розповів також, що мінімум 20 тисяч, а можливо, і 30 тисяч примірників «Записок ...» надрукували книжкові пірати. «Їх видавнича &bdquo;версія“ - піратська - жахлива, потворна! Там на кожній сторінці купа помилок, і обкладинка жахливо-каламутна...І люди нам пишуть, мовляв, вам треба руки повисмикувати, якщо ви такого автора, як Ліна Костенко, друкуєте з помилками...Це образливо, тому що в нашому - ліцензійному - виданні немає жодної помилки! І для мене це відвертий моральний удар набагато важчий, ніж втрата фінансова», - підкреслив видавець.   За його словами, хороший тираж українського автора - це приблизно три тисячі.   «Я планував спочатку надрукувати &bdquo;Записки...“ накладом сім-вісім тисяч, - розповідає І.Малкович. - Але зважився зрештою на десять тисяч. «Прем'єра» книги відбулася 17 грудня 2010-го. І, уявіть, уже до кінця року у нас не було чого продавати...Тут і заметушилися пірати! Я спочатку не розумів - це передріздвяна лихоманка, коли книги масово купують на подарунки, чи щось інше? Такого з українським автором досі у мене не було. Це справжній бестселер...Враховуючи піратські копії, які нам надсилають обурено з усієї України, загальний тираж «Записок ...» вже точно досяг 100 тисяч примірників. І це за п'ять місяців. А світовий бестселер - це 100 тис. примірників на рік».   <a href="http://dt.ua/" target="_blank">ZN,UA</a>

1001 щаслива намистина: як нічого не боятися http://nter.net.ua/main/13912-1001-shhasliva-namistina-yak-nichogo-ne-boyatisya.html 91. Часто наше щастя псує якийсь незрозумілий страх чи тривога. Книжка, яку я дуже люблю – Біблія – пише, що в любові страху немає. А ще, що Бог не дав нам духа страху. Mon, 04 Jul 2011 08:41:00 +0300

Це значить, що боятися – остання справа. А для того, щоби перемогти свій страх, є чимало помічних намистин! Наприклад, відійти на крок від проблеми й побачити її «об’ємно» - може, все не так страшно, як здається?   92. Ця намистинка діє не лише тоді, коли ви розгнівані й намагаєтеся стримати себе й не наробити дурниць. Вона діє навіть тоді, коли серце підточує незрозуміла тривога: порахувати подумки до десяти, набрати повні легені повітря, усміхнутися і крутити собі мізинцем правої ноги – останній «техніці» мене навчив мій чоловік – дуже дієва, до речі!   93. Робіть те, що залежить від вас – а решту довірте Богові. Не намагайтеся керувати Всесвітом замість Нього і, водночас, не ховайте голову між подушки: завжди є те, що перебуває у вашій компетенції, що залежить від вас, що ви можете змінити.   94. Я пам’ятаю, як у 14 років я була «вожатою» в літньому таборі. Я навмисне поселилася в кубрик з маленькими дівчатками, щоби підбадьорювати їх і бути для них підтримкою: вранці заплітала їм коси, вечорами розказувала казки… І попри те, що я страшенно боюся мишей, мишку, яка жила в нашому кубрику, я зробила головною героїнею багатьох історій. Ми її навіть підгодовували – все заради того, щоби дівчатка не боялися. Коли боїтеся самі – допоможіть іншим перебороти їхній страх. І світ змінить свої відтінки у ваших очах.   95. Кожна секунда – неповторна. Ніхто з нас не може знати майбутнього і не має всіх потрібних ресурсів, щоби його змінити. Але кожен із нас має своє ТЕПЕР. І його ми можемо змінити й зробити чудовим. То чи є сенс витрачати неповторні секунди свого ТЕПЕР на тривогу, яка насправді нічого не значить?   96. У багатьох старих англійських книжках літні дами любили говорити: коли страшно – треба читати Псалми й пити гарячий чай. Воно звучить дуже кумедно, зате ЯК спрацьовує!   97. Коли мені страшно, я завжди про це розповідаю Богу. І прошу Його берегти мене, взяти цю ситуацію, яка мене лякає, під Свій контроль, і навчити мене менше хвилюватися.   98. А ще йду в сад і зрізаю надломані вітром квіти, щоби розставити у вази в будинку. Дивлячись на те, як божественно продумана кожна пелюстка, я не можу довго боятися – бо якщо Він зодягає польові лілеї, краса яких в’яне, то наскільки більше Він подбає про мене!   99. І дивлюся на пташок, які злітаються на дерева в нашому саду. Якщо такі манюсики, такі тендітні й беззахисні, так вільно й спокійно літають, так старанно вишукують черв’ячків, так акуратно будують свої гнізда (у яких я боялася би й очі заплющити) – і навіть не думають перейматися майбутнім, мені стає соромно за свою тривогу. Так соромно, що їй не залишається місця в моїх думках.   100. А ще я усвідомлюю, що страх неможливо просто взяти й подолати. І тоді я думаю про фразу, яку прочитала колись в дитинстві, і яка досі мене гріє: світло не бореться з темрявою, воно своєю присутністю проганяє її. І думаю про Світло.   <table border="0"> <tbody> <tr> <td><a href="http://nter.net.ua/uploads/posts/2011-07/1309729287_10018.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img align="left" src="http://nter.net.ua/uploads/posts/2011-07/thumbs/1309729287_10018.jpg" alt='1001 щаслива намистина: як нічого не боятися' title='1001 щаслива намистина: як нічого не боятися' /></a></td> </tr> </tbody> </table>   <a href="http://hudozhnytsya.livejournal.com/249431.html" target="_blank">Надійка Гербіш</a>

У Тернополі Тереза Проць презентувала “П’ять дарів” http://nter.net.ua/main/13844-u-ternopoli-tereza-proc-prezentuvala-pyat-dariv.html Свою книгу тернопільській молоді презентувала письменниця Тереза Проць у вівторок, 28 червня. Презентація книги “П’ять дарів” пройшла у молодіжній комісії УГКЦ, і на зустріч прийшли близько 40 людей. Переважно - члени молодіжної комісії, пластуни та “просвітяни”. Fri, 01 Jul 2011 09:57:00 +0300

Свою книгу написала після прочитання роману “Гаррі Поттер”, - розповіла письменниця. - Роман Джоан Роулінг мені видався надто агресивний як для дітей. Тому вирішила створити книгу схожу за духом, однак добрішу і нашу. Звичайно, сюжет з “Гаррі Поттером” зовсім не схожий, але дух книги подібний. Роман оповідає про життя дітей, які відкрили в собі незвичайні здібност. Це були п’ять Божих дарів. У кожного свій. - Усі герої книги існують насправді, - розповіла Тереза. - Я багато подорожувала і зустрічала велику кількість людей, запам’ятовувала їхні риси, характер. І передала його своїм персонажам. Адже обдарованих дітей існує багато і в реальному світі. Авторка мешкає у Тернополі і раніше уже проводила зустрічі із тернопільськими школярами. Вона написала продовження книги, і її готують до друку у видавництві “Грані Т” Придбати “П’ять дарів” можна у книгарнях міста. Коштує вона 28-29 гривень. Призначена для підлітків та молоді.   "20 хвилин"

1001 щаслива намистина (продовження) http://nter.net.ua/main/13746-1001-shhasliva-namistina-prodovzhennya.html Продовжуємо серію "1001 щаслива намистина від Надійки Гербіш". Сьогодні у жменці ще 9 намистинок. Гарного всі настрою і вдалого початку тижня! Mon, 27 Jun 2011 12:09:00 +0300

81. Запросіть у гості людей, яких любите і з якими вам добре – бажано з ночівлею, щоби вранці усміхатися їм із напівзаплющеними очима і радіти, що день починається так добре.   82. Якщо до вас приїжджають кулінарні феї, поступіться їм місцем на кухні й не плутайтеся під ногами – а потім без зайвих мук сумління наминайте приготовану ними смакоту. І не треба комплексувати, що ви так не вмієте – на те ж вони, феї, і приїжджають (прилітають?), щоби ви потішилися за їхні золоті рученьки і свій ситий животик. А якщо це вас ще й надихне до звершення кулінарних подвигів – так то ж взагалі щастя. Залишається тоді вам тільки побажати ні пересолу, ні недосолу!)))   83. Ходіть цілий день по м’якій траві, квітах і навіть білих стежках босоніж. Особлива радість у спекотний день – росяна трава. І солодка джерельна вода, зачерпнута долонями.   84. Навесні та влітку якомога більше спіть/лежіть/читайте/відпочивайте/готуйте/працюйте на свіжому повітрі: на гамаку між дерев, на пледі на траві, на пеньочках і стовбурах, на стільчиках і шезлонгах. А пікніки й садові чаювання нехай якомога частіше заміняють вам сніданки/обіди/вечері в приміщенні. Навіть дуже затишному.   85. Пригортайтеся до природи – коників, козенят, дерев. Я взагалі-то не належу до типових трі-хаґґерів, які вірять в особливу енергетику особливих дерев для особливих людей. Вважаю, що вся природа створена Богом для нас і «налаштована» вона дуже доброзичливо до кожного. А пригорнутися до неї – зайвий привід подякувати Творцю за подарунки та щиро усміхнутися.   86. Не оминайте увагою й «лісових жителів» - їхнє фиркання, муркотання і грайливе гавкання інколи звучить не гірше за весняний рок-н-рол!   87. У спекотний день, коли хочеться пити щось холодне й освіжаюче, а готувати лимонади й коктейлі страшенно лінь, можна до холодної чистої води додати листочки свіжозірваної м’ яти і кружальця лимону. Смакує!   88. Відпочиваючи, навіть не згадуйте про роботу й дедлайни! Щастя тут і зараз – особливий елемент справжності й повноти відчуттів.   89. Читайте вголос своїм друзям. Особливо, якщо їм від цього смішно))).   90. А коли гості вже роз’їхалися, згадайте, від чого вам було особливо добре, запишіть це – і поділіться з іншими рецептами!   <table border="0"> <tbody> <tr> <td><img src="http://nter.net.ua/uploads/posts/2011-06/1309164590_10017.jpg" border="0" alt="" align="left" /> </td> </tr> </tbody> </table>   <a href="http://hudozhnytsya.livejournal.com" target="_blank">Надійка Гербіш</a>

Анатолій Дністровий у Тернополі розповів про "Пациків" та чорнобильську рибалку http://nter.net.ua/main/13526-anatolij-dnistrovij-u-ternopoli-rozpoviv-pro-pacikiv-ta-chornobilsku-ribalku.html Автор роману “Пацики” про Тернопіль на початку 90-их, розповів жителям міста, як ловив сомів у чорнобильській зоні та про свої нові книги у четвер, 16 червня. Анатолій Дністровий, окрім власних книг презентував ще й десяток видань київського видавництва “Грані-Т”. Sun, 19 Jun 2011 22:41:15 +0300

Письменник мав дві зустрічі з тернопільськими книголюбами. Першу — у технічному університеті, другу у книгарні “Є”. - Зараз готую нову книгу, називається вона “Партизани глобалізації”, - розповів письменник. - У ній матюків в 150 разів більше ніж у “Пациках”. Однак ці “матюки” наукові — книга не художня а публіцистична. Планує автор перевидавати і роман “Пацики”. Хоча Анатолій зараз живе у Києві, презентувати перевидану книгу про Тернопіль він пообіцяв у нашому місті. - Пацики це якоюсь мірою автобіографічний роман, - розповідає письменник. - У ньому описую пережите за роки свого навчання у тернопільському ПТУ. Ох і страшні були ці роки! Пам’ятаю, коли писав роман — обходив Тернопіль вздовж і впоперек - тими місцями, про які йшлося у тексті. Займався творчою реконструкцією. І дуже був здивований тим, як Тернопіль змінився за тих 10 років. А зараз він змінився ще більше. Тому дуже важливо у художній літературі показати мить, яка через кілька років буде уже втрачена. В українській літературі дуже бракує отакої реконструкції. Письменник має декілька романів, дії яких відбуваються у різних містах України, де він колись жив. Усі мали під собою реальну автобіографічну основу. Пан Дністровий планує видати разом три твори - “Пацики”, “Місто уповільненої дії” та роман “Патетичний блуд”, однак уже із авторською назвою “Тибет на восьмому поверсі” - Зараз готую ще один текст, який уже не біографічний, - каже письменник. - Не знаю чи мені це вдасться. Також Анатолій Дністровий розповів про своє захоплення риболовлею. - У мене в морозилці завжди є риба з різних річок України, - розповідає літератор. - Є й та, яку ловив у Чорнобильській зоні. Якось зловили там гігантського сома. Пішов на котлети. А що? У Києві радіаційний фон вищий, ніж у Чорнобильській зоні! А люди там живуть, вілли будують. Через декілька років, каже письменник, він забереться з Києва і житиме десь, де тихіше. Можливо й десь на Тернопільщині.   <a href="http://te.20minut.ua/news/10200034" target="_blank">"20 хвилин"</a>

15.01.10 http://nter.net.ua/culture/literatura/13484-150110.html 15.01.10 Розкажи мені, що відчуєш завтра Покажи мені що було вчора Відпусти мене в своє ніколи Розчини мене, наче каплю в морі Fri, 17 Jun 2011 11:11:26 +0300

Відправ мене листом у конверті Відшкреби мене від асфальту Залиши мене на підвіконні Зав’яжи мене вузлом на зап’ясті Розклади мене картами таро Змети мене, як пил на комоді Поцілуй мене не на прощання, Відкрий мене не в останнє Зачини мене за вхідними дверима Покажи мене всьому світу Зафарбуй мене фарбами липкими Розжени мене, як хмари вітер Поламай мене на маленькі друзки Відпусти мене назавжди в вічність Забудь мене, як нічого не сталось Зміни мене, як режим телефону Вимкни мене і я все забуду…

«Скелети» письменницьких шухляд http://nter.net.ua/main/12741-skeleti-pismennickix-shuxlyad.html «Таємниці письменницьких шухляд: детективна історія української літератури» — книга незвичайна для української літератури. Її автори Станіслав Цалик та Пилип Селегій показали, як можна біографію відомих та надвідомих розповісти так, що памороки забиває. Mon, 23 May 2011 08:58:00 +0300

Героїв книги одинадцять, всі вони письменники. Живуть своїм життям. Проте є одне, що об’єднує їх. Це — будинок за адресою: Київ, вул. Богдана Хмельницького (у ті часи Леніна), 68. Це — Роліт. Саме в ньому «були прописані «робітники літератури».   Події в книзі розгортаються протягом шести десятиліть: від середини 1920-х до середини 1990-х. За ці часи багато хто встигає оселитися та покинути Роліт, народити дітей, піти із цього світу.   Кожному герою присвячений окремий розділ. Тлом стає Київ — передвоєнний, воєнний та післявоєнний. Важливою деталлю описуваних подій є наглядові органи та владна рука вождя. Тривожна атмосфера очікування, переслідування та «гласності» колоритно відображена у книзі. Окрім того, у «Таємницях…» зібрано чимало тогочасних пліток, які автори розвінчують або підтверджують. Станіслав Цалик та Пилип Селегій висувають версії, досліджують. Інтригою та захопливістю жодна з історій не поступається розповідям про Шерлока Холмса.   «Бажан відчував, що й за ним ось-ось мають прийти. Зібрав речі про всяк випадок і... понад рік (!) спав у штанях, бо не хотів виглядати нещасним перед своїми екзекуторами...» Потім на нього чекав один з улюблених прийомів енкаведистів — дзвінки та мовчання у слухавку. Микола Бажан уже чекав людей із ордером, натомість він почув від «підозрілого хлопчини» (як з’ясувалося потім, газетного репортера) про те, що нагороджений орденом Леніна. Чому письменник отримав тоді найвищу відзнаку в країні?   А ось Іван Кочерга, знайомий зі школи за творами «Свіччине весілля» та «Ярослав Мудрий», виявляється, був першим, хто написав про візит представника темної сили на терени Країни Рад. Він випередив Булгакового Воланда своїм Карфункелем. До речі, саме п’єса «Ярослав Мудрий», а точніше плакат до неї, зіграв з Іваном Кочергою дуже злий жарт. Не знати як, але художник обрав для нього дві барви — блакитну та жовту... Скандал це спричинило неймовірний. Письменник учергове потрапив у немилість.   Про любовне життя Тичини, здається, вже мовлено-перемовлено. А ось про те, що ідея антиутопічного роману, де всі люди живуть у тоталітарній системі, в якій під контролем навіть мислення, першому спала на думку не Джорджу Орвеллу, а саме Павлу Тичині, знають не всі. Мова йде про поему-феєрію «Прометей». Але всесоюзновідомим поет став, звісно, не через це. Пісня для «піонерчиків» «Партія веде» одночасно принесла йому популярність та стала зашморгом на його шиї.   Автор «Марії» Улас Самчук теж потрапив під вплив Роліту. В цьому будинку він не жив, але споруда ця часто «втручалася» в долю письменника. Його історія кохання своєю карколомністю може посперечатися з будь-яким серіалом. У той час, як одна кохана чекала прозаїка у Празі, він у Києві познайомився з акторкою. Вона була одружена, її чоловік зник на війні. Письменник та акторка закохалися. «І саме в розпал їхнього роману на порозі хати несподівано виник чоловік Тетяни...»   Письменник, чия доля пов’язана із Тернопіллям, — Олексій Кундзіч. Саме сюди до бабусі у Вербовець він відрядив свого сина, коли розпочалася Друга світова. Гадав — так буде безпечніше. Син і справді залишився живим. Проте розставання, заплановане на три тижні, перетворилося на трирічне. Вони таки знайшли одне одного. Проте щастя у житті письменника було рідкісним гостем. Його постійно цькували. Це призвело до проблем зі здоров’ям. Як наслідок, він залишив усього три завершені романи і десять незавершених.   Це — тільки дещиця з того, про що мовиться у книзі. Окрім того, треба згадати, що вона добре оформлена, оздоблена світлинами, плакатами, тому її не тільки цікаво читати, а й гортати. А згодом перечитати та віддати у школу — хай там надихаються.   Анна ЗОЛОТНЮК "Вільне життя плюс"

Дара Корній представила тернополянам "Гонихмарника" http://nter.net.ua/main/12529-dara-kornij-predstavila-ternopolyanam-gonixmarnika.html Дара Корній – це творчий псевдонім. Так письменниця розділила творчість і буденне життя, де її знають як Мирославу Замойську. Тернополянам, які в середу, 11 травня, завітали до книгарні "Є" письменниця презентувала свою книгу - переможницю "Коронациї слова" "Гонихмарник".  Sat, 14 May 2011 18:08:00 +0300

Дара Корній народилася на Волині, і саме з Волині починається дія її роману "Гонихмарник". А зараз живе у Львові, де ця дія продовжується. Закінчила Українську академію друкарства. Пише також дитячі твори. За її словами, "Гонихмарник" - її перший "дорослий" роман, хоча головними героями його є підлітки, і читачами, мабуть, також.     <div style="display: block; margin: 0; padding: 0;"> <table border="0" cellspacing="0" cellpadding="0"> <tbody> <tr> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_1.jpg" border="0" alt="" width="38" height="36" /></td> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_2.jpg" border="0" alt="" width="483" height="36" /></td> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_3.jpg" border="0" alt="" width="39" height="36" /></td> </tr> <tr> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_4.jpg" border="0" alt="" width="38" height="290" /></td> <td style="text-align: center;" bgcolor="#000000"> <object classid="clsid:d27cdb6e-ae6d-11cf-96b8-444553540000" width="470" height="264"> <param name="allowfullscreen" value="true" /> <param name="allowscriptaccess" value="always" /> <param name="src" value="http://vimeo.com/moogaloop.swf?clip_id=23718882&server=vimeo.com&show_title=0&show_byline=0&show_portrait=0&color=c40000&fullscreen=1&autoplay=0&loop=0" /><embed type="application/x-shockwave-flash" width="470" height="264" src="http://vimeo.com/moogaloop.swf?clip_id=23718882&server=vimeo.com&show_title=0&show_byline=0&show_portrait=0&color=c40000&fullscreen=1&autoplay=0&loop=0" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true"></embed> </object> </td> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_6.jpg" border="0" alt="" width="39" height="290" /></td> </tr> <tr> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_7.jpg" border="0" alt="" width="38" height="70" /></td> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_8.jpg" border="0" alt="" width="483" height="70" /></td> <td><img style="display: block; margin: 0; padding: 0;" src="http://nter.net.ua/images/live_9.jpg" border="0" alt="" width="39" height="70" /></td> </tr> </tbody> </table> </div> <div style="display: block; margin: 0; padding: 0;"> </div> <div style="display: block; margin: 0; padding: 0;"></div> <div style="display: block; margin: 0; padding: 0;">Тетяна Крушеницька</div> <div style="display: block; margin: 0; padding: 0;"><a href="http://nter.net.ua/index.php" target="_blank">nter.net.ua</a></div>